Напад почався так само, як і раніше: один собака кидався на ведмедя, а потім відбігав назад. Ведмідь упівсили замахувався на нього й розвертався, щоб захиститися від іншого, але той відбігав, перш ніж звір встигав ударити, і третій діяв так само. Вони повторювали це постійно, тож ведмідь мав увесь час смикатися й обертатися. З кожним разом хорти трохи наближалися, і ведмежі кігті вже мало не досягали їх. Глядачі бачили, що відбувається, і збудження натовпу сягнуло піка. Джонатан так і стояв попереду, за кілька кроків від Тома. Він був приголомшений і дещо наляканий. Том відвів очі від малюка й поглянув на бій саме тоді, коли ведмедячі кігті шарпонули одного пса, а другий кинувся йому проміж ніг і вчепився в м’яке черево. Ведмідь видав звук, що нагадував крик. Собака відстрибнув і втік, але негайно налетів інший. Ведмідь махнув лапою, однак не дістав на кілька дюймів, і той самий пес знову вчепився в його черево, а потім відскочив, залишивши глибоку рану на тілі звіра. Ведмідь заревів і опустився на чотири лапи. Томові здалося, що це кінець, але він помилявся: у ведмедя ще залишалися сили. Коли наступний собака кинувся на нього, той слабко махнув лапою, обернувся, побачив другого хорта, що біг на нього, на диво швидко розвернувся й ударив його так сильно, що той відлетів убік. Натовп заревів від захвату. Собака упав, немов мішок із м’ясом. Том придивився до нього. Він був живий, але, схоже, нездатний ворухнутися. Напевне, звір зламав йому хребет. Ведмідь не зважав на пораненого хорта, адже не міг до нього дотягнутися.
Псів залишилося двоє. Обидва кілька разів кидалися на ведмедя, а потім відступали, аж доки його випади послабшали. Тоді вони оточили звіра з двох боків, рухаючись дедалі швидше. Ведмідь вертівся туди-сюди, стараючись не спускати обох з очей. Собаки скакали поруч колом, що дедалі звужувалося. Земля під лапами ведмедя перетворилася на криваву багнюку. Так чи інакше, наближався кінець. І нарешті обидва собаки напали одночасно: один кинувся до шиї, другий — до черева ведмедя. Останнім відчайдушним ударом ведмідь розітнув собаці горлянку. Фонтаном бризнула кров, натовп закричав від захвату. Спершу Томові здалося, що то собака прикінчив ведмедя, але виявилося, що навпаки: кров’ю спливав хорт, який тепер лежав на землі з розітнутим горлом. Кров фонтанувала ще кілька секунд, а потім зупинилася: пес був мертвий. Але в той самий час останній собака розірвав ведмедеві черево, і з нього вивалилися нутрощі. Ведмідь слабко замахнувся на хорта, той легко ухилився й знову накинувся, вчепившись у його тельбухи. Ведмідь захитався й мало не впав. Ревіння натовпу сягнуло крещендо. Вирвані тельбухи ведмедя мерзенно смерділи. Звір зібрався на силі та знову замахнувся на собаку. Удар досягнув цілі, і, хоч пес відскочив, з глибокої рани на його спині потекла кров. Але рана була не смертельна, і собака знав, що з ведмедем покінчено, тому кинувся на нього знов і став дерти йому кишки, аж доки великий звір заплющив очі та впав мертвим на землю.
Поводир узяв хорта-переможця за нашийник і вивів його вперед. Кінгзбриджський м’ясник і його помічники вийшли з натовпу та заходилися різати ведмедя на м’ясо. Том подумав, що вони, найпевніше, заздалегідь домовилися про ціну. Ті, хто поставив на собаку, тепер вимагали сплатити їм виграш. Усі старалися попестити собаку. Том став видивлятися Джонатана, але його ніде не було.
Малий був за кілька ярдів від нього упродовж усього бою. Куди він міг зникнути? Схоже, це сталося, коли змагання сягнуло кульмінації і Том зосередився на видовищі. Тепер він картав себе за це. Чоловік став озиратися навколо. Він був на голову вищий за всіх, а Джонатана легко вдалося б помітити в його монашому вбранні та з голеною головою, але малюк ніби крізь землю пішов.
Навряд чи хтось завдав би шкоди дитині на теренах пріорату, але малий міг побачити те, що, на думку пріора Філіпа, йому краще було б не бачити, — наприклад, повій, що обслуговували клієнтів під монастирським муром. Том подивився навколо та звів очі на риштовання собору й там, на свій жах, побачив дрібну фігурку в чернецькій сутані.
На якусь мить він запанікував. Йому закортіло крикнути малому, щоб той не ворушився, інакше впаде, але його слова однаково заглушив би ярмарковий галас. Том став проштовхуватися натовпом у напрямку собору, Джонатан побіг риштованням, захоплений якоюсь уявною грою, не думаючи про те, що може впасти з висоти у вісімдесят футів[145] і розбитися на смерть…
Том постарався вгамувати жах, що дер йому горло, немов жовч.
Риштовання спиралося не на землю, а на важкі колоди, закріплені у спеціальних отворах, влаштованих у верхній частині стіни. На них були покладені міцні жердини, що прив’язували мотузками, а на жердини — помости з гнучких молодих дерев і очерету. Зазвичай на риштовання підіймалися кам’яними гвинтовими сходами, зведеними в товщі стін, але напередодні ярмарку доступ до них закрили. Як Джонатан заліз нагору? Драбин на будівництві не залишили, Том особисто простежив за цим, а Джек перевірив за ним. Схоже, малий видерся східчастою ділянкою недобудованої стіни. Її також закрили дерев’яними колодами, щоб ніхто туди не зайшов, але Джонатан міг перелізти через них. Малий був на диво самовпевнений, хоча принаймні раз на день примудрявся десь упасти.