Алієна знала, що має залишити дитину вдома, але це нестерпно краяло їй серце. Щоразу, як вона дивилася на сина, зважувала подумки всі за та проти й доходила незмінного висновку: вона має їхати. Але в тому було мало втіхи, бо Алієна не хотіла розлучатися з малюком.
Елена вирушила у Вейргем разом із нею. Там Алієна зустріла двох ченців із Гластонберійського абатства, які збиралися навідати свої володіння в Нормандії. Крім них, на судні було ще троє пасажирів: молодий сквайр, який провів чотири роки у своїх англійських родичів і тепер повертався до батьків у Тулузу, і двійко молодих мулярів, котрі прознали, що на тому березі вродливіші дівчата й більше платять. Вранці того дня, коли вони мали відпливати, всі чекали в шинку, поки екіпаж завантажував тяжкі зливки корнволлського олова. Муляри випили по кілька кухлів елю, але анітрішки не сп’яніли. Алієна притискала до себе малюка й тихенько плакала.
Нарешті корабель був готовий до відплиття. Міцна гніда кобила, яку Алієна придбала в Ширингу, вперше бачила море й не хотіла йти на сходні. Але сквайр і муляри охоче взялися допомагати і врешті-решт завели конячку на борт.
Коли Алієна віддавала малого Елені, її очі застилали сльози. Бабуся взяла його, але сказала:
— Не покидай його. Дарма я це запропонувала.
Алієна заплакала ще сильніше.
— А як же Джек? — мовила вона крізь сльози. — Я не можу жити без Джека, ніяк не можу. Я маю знайти його.
— Знаю, — відповіла Елена. — Я не відмовляю тебе від подорожі. Але ти і справді не можеш покинути малюка. Бери його із собою.
Від почуття вдячності Алієна розридалася ще сильніше.
— Думаєш, з ним усе буде гаразд?
— Дорогою сюди він здавався цілком щасливим. Так само буде й далі. Крім того, він не дуже любить козяче молоко.
Капітан судна сказав:
— Швидше, леді, наближається приплив.
Алієна забрала малюка й поцілувала Елену.
— Дякую. Я несамовито рада.
— Хай щастить, — промовила Елена.
Алієна розвернулася й побігла сходнями на борт.
Вони відпливли негайно. Алієна махала Елені, аж доки та перетворилася на ледь помітну цятку на пристані. Щойно вони вийшли з гавані Пулу, як задощило. Сховатися не було де, тож Алієна сиділа внизу разом зі своєю кобилою та речами. Відсіки для веслярів у неї над головою слабко захищали від опадів, але малюк, якого вона ховала під накидкою, не промокнув. Похитування судна, схоже, заколисало його, і він заснув. Коли стемніло і корабель став на якір, Алієна доєдналася до ченців, які молилися. Після того вона занурилась у неспокійний сон із дитиною на руках.
Назавтра вони причалили в Барфлері, і Алієна знайшла кімнату в найближчому місті — Шербурі. Упродовж наступного дня вона ходила містом і питала корчмарів і будівників, чи не зустрічали вони молодого англійського муляра з яскраво-рудим волоссям. Ніхто його не пригадував. Але серед норманів було чимало рудих, тому його могли й не помітити. Або він міг зійти в іншому порту.
Алієна й не сподівалася знайти Джека так швидко, але однаково засмутилася. Вранці вона вирушила далі на південь, приєднавшись до торговця ножами, його веселої гладкої дружини й чотирьох дітей. Вони рухалися повільно, втім, Алієна була рада зайвий раз не втомлювати кобили, адже попереду на них чекав довгий шлях. Попри те що вона їхала в гурті, гострий ніж із довгим лезом був надійно закріплений під її лівим рукавом. Алієна не видавалася заможною: її вбрання було теплим, але не розкішним, а кобила — міцною, та не баскою. Жінка завжди тримала кілька монет у гаманці, щоб нікому не показувати важкий пасок із грошима, яким вона була підперезана під тунікою. Малюка вона годувала крадькома, щоб незнайомі чоловіки не бачили її грудей.
Того вечора Алієні вперше пощастило. Вона зупинилась у крихітному селищі, що звалося Лессе, де зустріла одного ченця. Той добре пам’ятав молодого муляра-англійця, що захоплювався новітнім нервюрним[157] склепінням церкви в абатстві. Алієна не чулася з радощів. Чернець навіть пригадав, як Джек казав, що зійшов на берег в Онфлері — і це пояснювало, чому в Шербурі по ньому не залишилося слідів. Хоча відтоді минув уже рік, монах не забув рудого англійця — схоже, той справив на нього враження. Алієна рада була поговорити з кимось, хто бачив Джека. Це підтверджувало, що вона на правильному шляху.
Чернець пішов у своїх справах, а Алієна залишилася ночувати на підлозі в будинку для гостей. Засинаючи, вона притискала малюка до себе й шепотіла в його рожеве вушко:
— Ми знайдемо твого тата.