Наречений схилив голову на знак згоди з тим, що йому поталанило.
Друга донька була горда й навіть пихата. Її, здавалося, обурили похвали, якими батько так щедро осипав її сестру. Вона зверхньо дивилася на Джека, наливаючи йому в кубок із мідного джбана.
— Що це? — спитав він.
— М’ятна наливка, — зневажливо відповіла дівчина.
Їй не подобалося прислужувати Джекові, адже вона була донькою впливового чоловіка, а він — нужденним бродягою.
Джекові найбільше подобалася третя донька, Айша. За три місяці спілкування з родиною він близько познайомився з нею. Їй виповнилося п’ятнадцять чи шістнадцять років, вона була тендітна, жвава й завжди всміхнена. Хоч і на три-чотири роки молодша за Джека, вона не здавалася малолітньою. Айша мала живий розум, нескінченно розпитувала його про Англію і те, як там живуть. Вона часто висміювала манери, прийняті в громаді Толедо: снобізм арабів, примхливість євреїв і несмак новоспечених багатіїв із християн — і Джек аж качався зі сміху. Наймолодша з трьох сестер, вона здавалася найменш цнотливою: у тому, як вона дивилася на Джека, як нахилялася над ним, ставлячи на стіл таріль із пряними креветками, крізніла нестримність. Вона перехопила його погляд і, ідеально скопіювавши бундючні манери свої сестри, промовила:
— М’ятна наливка.
Джек захихотів.
Поруч з Айшею він міг упродовж багатьох годин не згадувати Алієну. Однак, коли опинявся на самоті, думки про Алієну не відпускали його — здавалося, він бачився з нею тільки вчора. Спогади про неї були живими й болючими, хоча він не бачив її вже понад рік. Джек міг легко пригадати, як вона виявляла почуття: сміх, задумливість, підозру, тривогу, радість, приголомшення, а найяскравіше — пристрасть. Він пам’ятав усі обриси її тіла й досі міг уявити вигин її грудей, відчути м’якість шкіри з внутрішнього боку її стегон, смак її поцілунку й аромат її збудження. Він часто жадав її.
Щоб зцілитися від безплідної пристрасті, він часом уявляв, що Алієна може робити цієї миті. Бачив, як вона ввечері стягує з Альфреда чоботи, сідає їсти разом із ним, цілує його, кохається з ним і дає грудь дитині, схожій на Альфреда. Ці образи мучили його, але не охолоджували.
Сьогодні, на Різдво, Алієна мала б смажити лебедя, прикрашати страву його ж пір’ям і готувати посет[158] з елю, яєць, молока та мускатних горіхів. Їжа, що стояла перед Джеком, була геть іншою: апетитні страви з ягнятини під різними дивними приправами, рис, змішаний з горіхами, і салати, приправлені лимонним соком і оливковою олією. Джек не одразу звикнув до іспанської кухні. Тут не подавали величезних шматів яловичини, свинячих ніг та оленячих туш, без яких в Англії не обходився жоден бенкет, і не поглинали величезних куснів хліба. У цих краях не було безкраїх пасовищ для худоби та родючих ґрунтів для пшеничних ланів. Нестачу м’яса в Іспанії компенсували вигадливими способами його приготування з використанням різноманітних прянощів і, хоч не мали стільки хліба, як в Англії, споживали багато різноманітних овочів і фруктів.
Джек жив у Толедо в гурті англійських церковників. Вони належали до міжнародної спільноти спудеїв, яка об’єднувала євреїв, мусульман і арабських християн. Англійці перекладали праці математиків з арабської на латину, щоб їх могли прочитати християни. Вони відкривали для себе й досліджували скарбницю арабської науки, і серед них панувала атмосфера несамовитого збудження. Хтось із них мимохідь запросив до гурту й Джека, адже до цього кола приймали всіх, хто розумів, що вони роблять, і поділяв їхній ентузіазм. Вони нагадували селян, які роками намагалися щось виростити на кам’янистому ґрунті, а потім раптом перейшли на родючі ниви. Джек покинув будівництво, щоб вивчати математику. Він не мусив заробляти на шматок хліба: церковники давали йому нічліг і харчі, а також, коли знадобилося, забезпечили його новою тунікою та сандаліями.
Рашид був одним з їхніх покровителів. Як купець він знав кілька мов і вирізнявся космополітичними поглядами. Удома він розмовляв не мосарабською, а кастильською — мовою християнської Іспанії. Окрім того, його родина знала французьку — мову норманів, важливих торгових компаньйонів. Попри те що його головним зайняттям була торгівля, Рашид мав потужний інтелект і широкий спектр інтересів та любив розмовляти зі студентами про їхні теорії. Він із першого погляду вподобав Джека й запрошував його до себе на обід по кілька разів на тиждень.
Щойно вони сіли їсти, Рашид спитав Джека: