Джек почувся так, немов плив за течією. Він міг вижити будь-де, але йому ніде не було місця. Він був різьбярем, будівником, монахом і математиком, але не знав, де його справжнє покликання, якщо таке взагалі існувало. Часом він думав, чи не варто йому стати менестрелем, як батько, або жити поза законом, як мати. Йому виповнилося дев’ятнадцять, але він не мав ані дому, ані коріння, ані родини, ані мети в житті.
Він зіграв у шахи з Йосефом і виграв, а потім підійшов Рашид і сказав:
— Дай мені стільця, Йосефе. Хочу поговорити про Евкліда.
Йосеф покірно поступився стільцем майбутньому тестеві й відійшов — він уже почув про Евкліда все, що хотів. Рашид сів і запитав Джека:
— Ти всім задоволений?
— Ваша гостинність неперевершена, — ввічливо відповів Джек. У Толедо він навчився вишуканих манер.
— Дякую. Я мав на увазі Евкліда.
— Так. Не думаю, що мені вдалося пояснити важливість цієї книги. Розумієте…
— Думаю, що розумію, — мовив Рашид. — Як і ти, я ціную знання заради них самих.
— Так.
— Та хай там як, людина має навчитися заробляти.
Джек не зрозумів доцільність цього зауваження, тому чекав, поки Рашид закінчить свою думку. Однак той сидів із напівзаплющеними очима, насолоджуючись товариською тишею. Джекові стало цікаво, чи не дорікає йому Рашид через те, що він не працює за професією. Нарешті хлопець сказав:
— Я сподіваюся колись повернутися до будівництва.
— Добре.
Джек усміхнувся.
— Коли я поїхав із Кінгзбриджу на материній кобилі, з інструментами вітчима в мішку, що висів через плече, то думав, що є лише один спосіб збудувати собор: грубі стіни з круглими арками та маленькими віконцями, а згори — дерев’яна стеля або циліндричне кам’яне склепіння. Собори, які я бачив дорогою від Кінгзбриджу до Саутгемптону, не навчили мене нічого іншого. Але Нормандія змінила моє життя.
— Уявляю собі, — сонно відповів Рашид.
Він був не надто зацікавлений, тому Джек пригадував ті дні мовчки. За кілька годин після того, як зійшов на берег в Онфлері, він роздивлявся храм абатства Жум’єж. То була найвища церква, яку він будь-коли бачив, але вона більше нічим не відрізнялася від інших: ті самі заокруглені арки й дерев’яна стеля, за винятком будинку капітулу, де абат Урс звів революційну кам’яну стелю. Замість рівного, безперервного циліндричного або хрестового склепіння його стеля мала ребра-нервюри, які виходили з верхівок колон і сходилися на верхівці даху. Ребра були грубі та міцні, а трикутні ділянки стелі між ними, навпаки, — тонкими й легкими. Монах, який доглядав собор, пояснив Джекові, що так простіше будувати: спочатку ставили ребра, а прорізи між ними робити було вже легше. Крім того, такий тип склепіння був легшим. Монах сподівався почути від Джека, що нового в англійській архітектурі, але той мусив його розчарувати. Однак те, що Джек так високо оцінив нервюрне склепіння, порадувало ченця, і він розповів, що неподалік, у Лессе, є церква, склепіння якої повністю нервюрне.
На ранок Джек вирушив у Лессе, і всю другу половину дня провів у церкві, роздивляючись чудесне склепіння. Він дійшов висновку, що найдивовижніше в ньому те, як ребра, які спускаються зверху до капітелей колон, ніби демонструють підтримку ваги даху найпотужнішими елементами. Ребра робили видимою логіку будівлі.
Джек поїхав на південь, в Анжуйське графство, де знайшов роботу на перебудові церкви в абатстві в Турі. Йому було нескладно переконати старшого майстра випробувати його. Інструменти, які були в нього із собою, свідчили про те, що він муляр, а перший день роботи довів, що Джек добре знається на своєму ремеслі. Його похвальба перед Алієною, що він може знайти роботу будь-де у світі, була небезпідставною.
Серед інструментів, які він успадкував, була Томова футова лінійка. Такі лінійки мали лише старші майстри, і коли вони побачили її у Джека, то почали питати, як він став старшим майстром у такому юному віці. Спершу він хотів пояснити, що насправді не старший майстер, але передумав. Врешті-решт, він успішно керував будівництвом у Кінгзбриджі, коли був монахом, і вмів малювати плани не гірше за Тома. Але майстер, на якого він працював, не радий був дізнатися, що найняв потенційного суперника. Одного дня Джек запропонував ченцеві, який відповідав за будівництво, змінити дещо в конструкції та намалював свій задум на креслярській підлозі[159]. Після того в нього почалися проблеми. Майстер був певен, що Джек мітить на його місце, і почав чіплятися до Джекової роботи й давати йому нудні завдання, як-от різати камінь.
159
У середньовічній архітектурі — ділянка підлоги, яку заливали гіпсом і використовували для креслення планів будівлі.