— Це справді страшно, — Джек був вражений. — Як це сприйняв пріор Філіп?
— Погано. Він відмовився від будівництва. Сили покинули його. Він тепер нічого не робить.
Джекові важко було уявити Філіпа в такому стані — той, здавалося, завжди був сповнений рішучості й енергії.
— А що тепер із майстрами?
— Розійшлися хто куди. Альфред нині живе в Ширингу та будує хати.
— Кінгзбридж, напевне, наполовину спустів.
— Він знову перетворюється на таке саме селище, яким був колись.
— Цікаво, де Альфред помилився? — сказав Джек, звертаючись більше до себе. — Том не збирався робити кам’яне склепіння, але Альфред збільшив контрфорси, щоб ті витримали вагу, і все мало бути гаразд.
Він немов протверезів від цієї звістки, і далі вони їхали мовчки. Десь за милю[163] від Сен-Дені вони прив’язали коней у затінку в’яза, сіли на краєчку зеленого пшеничного лану, поряд зі струмком і взялися до обіду. Джек ковтнув вина й прицмокнув.
— Ніщо в Англії не зрівняється із французьким вином, — сказав він, розламав хліб і простягнув Алієні.
Вона сором’язливо розшнурувала ліф сукні й дала грудь малюкові. Алієна помітила, як Джек дивиться на неї, і зашарілася. Вона прокашлялася та заговорила, щоб приховати збентеження.
— Яке ім’я ти дав би йому? — ніяково спитала вона. — Джек, напевне?
— Не знаю, — замислився він. — Джеком звали батька, якого я ніколи не бачив. Називати так нашого сина — погана прикмета. За батька мені був Том Будівник.
— Хочеш назвати його Томом?
— Думаю, так.
— Том був таким кремезним. Може, Томмі?
— Значить, Томмі, — кивнув Джек.
Томмі, який не усвідомлював важливості їхнього рішення, напився молока й заснув. Алієна поклала його на траву, примостивши під голову згорнуту хустку замість подушки, а потім подивилася на Джека. Вона почувалася незручно. Їй кортіло кохатися з ним просто тут, на траві, але вона була певна, що він сторопіє, якщо вона про це скаже, тому просто дивилася на нього й сподівалась.
— Обіцяєш не зневажати мене, якщо я тобі в дечому зізнаюся? — спитав він.
— Добре.
Він збентежено подивився на неї та сказав:
— Щойно побачив тебе, я не можу думати ні про що, крім твого оголеного тіла під цією сукнею.
Алієна усміхнулася.
— Я тебе не зневажаю, — відповіла вона. — Я рада.
Джек кинув на неї погляд, сповнений бажання.
— Люблю, коли ти так на мене дивишся, — сказала вона.
Він ковтнув.
Вона випростала руки. Він наблизився й схопив її в обійми.
Минуло майже два роки відтоді, як вони кохалися вперше й востаннє. Того ранку їх обох охоплювали почуття пристрасті й провини. Тепер вони були просто коханцями серед широкого поля. Алієна раптом відчула тривогу. Чи вийде в них? Буде просто жахливо, якщо щось захмарить цю довгоочікувану зустріч.
Вони лягли на траву й поцілувалися. Алієна заплющила очі, розтулила губи й відчула його палкі руки, що жадібно пестили її тіло. Бажання наповнило її лоно. Він поцілував її повіки й кінчик носа та сказав:
— Увесь цей час я жадав тебе — щодня.
Вона міцно обійняла його й відповіла:
— Я така рада, що тебе знайшла.
Вони ніжно кохалися просто неба на палкому сонці, під бурмотіння струмка, а Томмі весь цей час проспав і прокинувся лише тоді, коли все закінчилося.
Дерев’яна статуя жінки не плакала відтоді, як покинула Іспанію. Джек не розумів механізму й не міг достеменно сказати, чому вона не плаче за межами своєї країни. Хіба що, помітивши, як сльози з’являються наприкінці дня, коли повітря холоднішає, здогадувався, що це якось пов’язано з повільнішими сутінками: на півночі сонце сідало не так швидко, як на півдні, тому не було різкого перепаду між денною спекою та вечірньою прохолодою. Статуя не плакала. Проте Джек однаково беріг її: хоч вона була завелика, щоб возити із собою, то була згадка про Толедо, а також про Рашида й (хоча він і не казав про це Алієні) про Айшу. Утім, коли муляр із Сен-Дені шукав образ для статуї Діви Марії, Джек приніс дерев’яну фігуру жінки в його повітку й залишив там.
Абатство найняло Джека працювати на перебудові церкви. Новий вівтар, що так його вразив, іще зводили й мали завершити до освячення в середині літа. До того ж енергійний абат уже готувався перебудувати наву в такий самий революційний спосіб, і Джек мав тесати каміння, щоб підготувати матеріал для робіт.
Абатство орендувало для нього будинок у селищі, і він оселився там разом з Алієною і Томмі. Першої ж ночі в будинку вони кохалися п’ять разів. Жити як чоловік і дружина здавалося найприроднішим у світі. За декілька днів уже Джек почувався так, немов вони все життя мешкали разом. Ніхто не питав, чи благословила їхній шлюб церква.