Вони купили на сніданок хліба й сидру та поїли, поки чекали початку видовища. Простолюдинів у церкву не пускали, і королівські воїни тримали їх на відстані. Але всі двері були відчинені, і люди юрбилися навколо в надії зазирнути всередину. Нава була заповнена знатними особами, однак завдяки тому, що вівтар підняли на кілька футів вище за підлогу нави — щоб збільшити крипту, розташовану під ним, — Джек і решта могли бачити церемонію.
У дальньому кінці нави почався якийсь рух, і раптом усі вельможі вклонилися. Коли вони нахилилися, Джек побачив, як король входить у церкву з південної брами. Він не міг роздивитися риси його обличчя, але добре бачив багряну королівську накидку, поки той ішов до центру середохрестя, де став на коліна перед головним вівтарем.
Одразу за ним увійшли єпископи та архієпископи. Вони були вбрані в сліпучо-білі казули[164] із золотою вишивкою, і кожен тримав церемоніальну патерицю. Патериця мала бути звичайним пастушим кийком, але натомість цей символ єпископської влади прикрашали неймовірними коштовностями, тож вся процесія пишно виблискувала, немов гірський струмок під сонцем.
Вони повільно пройшли через церкву, піднялися у вівтар і стали на призначені кожному місця навколо купелі, в якій — Джек знав це, адже бачив підготовку до урочистостей, — було кілька галонів[165] святої води. Залунали молитви та гімни. Натовп став неспокійним, а Томмі занудьгував, але невдовзі єпископи продовжили ходу.
Вони вийшли із церкви через південну браму та зникли в клуатрі — на велике розчарування роззяв, — але потім вийшли з-за монастирських будівель і стали перед фасадом церкви. Єпископи тримали в руках невеличкі пензлики, що звалися кропилами, і відерця святої води. Поки вони йшли, співаючи гімни, кожен умочував кропило у воду й оббризкував стіни церкви. Натовп рвонув уперед: люди просили благословення та намагалися торкнутися білосніжних шат. Королівські воїни відбивалися від них кийками. Джек стояв глибоко в натовпі. Він не прагнув благословення, не кажучи вже про удар кийком.
Процесія урочисто пройшла вздовж північної стіни церкви, і натовп рушив слідом, спотикаюсь об могили на цвинтарі. Дехто з роззяв завчасно зайняв там місця, і тепер відбивався від новоприбулих. Зав’язалося кілька бійок.
Єпископи пройшли повз північну паперть і пішли далі, півколом, до східної, нової, частини будівлі. Там були майстерні робітників, і тепер натовп, рушивши туди, мало не ламав легкі дерев’яні споруди. Коли люди на чолі ходи почали зникати в абатських будівлях, найнетерплячіші в натовпі ще рішучіше кинулися вперед. Королівські воїни стали відбиватися ще жорстокіше.
Джек стривожився.
— Щось мені це не подобається, — сказав він Алієні.
— І мені, — відповіла вона. — Треба вибиратися з натовпу.
Та не встигли вони зрушити з місця, як почалася сутичка між королівськими воїнами та юнаками, що стояли в перших рядах. Воїни люто лупцювали їх, але юнаки замість того, щоб відступити, тиснули ще дужче. Останній з єпископів поспіхом увійшов у клуатр, доволі недбайливо оббризкавши останню ділянку вівтаря. Коли священники зникли в клуатрі, натовп перевів увагу на воїнів. Хтось кинув камінь, який влучив одному з них у лоба. Коли воїн упав, натовп зайшовся радісним криком. Швидко розпочалися рукопашні бійки. Тим часом на допомогу товаришам поспішали воїни, які стояли біля західного фасаду церкви.
Починався безлад.
Марно було сподіватися, що в наступні хвилини урочистості відволічуть людей. Джек знав, що єпископи разом із королем зараз спускаються в крипту по мощі святого Діонісія. Вони мали пронести їх монастирськими приміщеннями, але не виносити за двері. Не було надії, що сановники з’являться до кінця служби. Абат Сюжер не очікував, що збереться стільки охочих до видовищ, і не подбав про те, щоб задовольнити їх. Тепер вони, роздратовані й замучені спекою — сонце піднялося вже височенько, — прагнули випустити пару.
Королівські воїни, на відміну від роззяв, були озброєні, і попервах перевага залишалася на їхньому боці, але комусь із натовпу спало на думку вдертися до повіток майстрів, щоб знайти там якусь зброю. Два юнаки залізли в мулярську повітку й за мить вийшли звідти з величезними молотами. У натовпі були муляри, і дехто з них намагався протиснутися до повітки та запобігти грабунку, але марно — натовп просто відсунув їх.
164
Казула (латин.