Джек узяв дерев’яну миску, зачерпнув з казана й став пити. Альфред з Мартою дивилися на нього зголоднілими очима. Елена винувато глянула на Тома й сказала:
— Джеку, коли в нас удома незнайомці, ми спершу годуємо їх і вже потім їмо самі.
Хлопчик витріщився на неї, спантеличений.
— Чому?
— Тому що це чемно. Дай дітям юшки.
Мати його не переконала, але він послухався. Елена дала юшки Томові. Той сів на підлогу та випив її. М’ясний смак зігрів його зсередини. Елена накинула йому на плечі хутро. Коли Том допив юшку, то заходився виловлювати пальцями овочі й м’ясо. Він не їв м’яса кілька тижнів. Схоже, то була качка, вбита Джеком із пращі.
Вони їли, аж доки казан спорожнів, а тоді Альфред і Марта лягли на очерет. Перш ніж вони заснули, Том сказав їм, що піде з Еленою шукати священника, а та наказала Джекові лишатися й дбати про гостей до її повернення. Виснажені діти кивнули й заплющили очі.
Том з Еленою пішли. Він залишив на плечах хутро, яке дала йому жінка. Коли вони вийшли з кущів ожини, Елена зупинилася, розвернулася до Тома, потягнула його голову до себе й поцілувала в губи.
— Я тебе кохаю, — палко сказала вона. — Я покохала тебе з першого погляду. Завжди жадала чоловіка, що був би сильним і ніжним, і вже думала, що таких не існує. А потім побачила тебе. І захотіла тебе. Але я бачила, що ти кохаєш свою дружину. Боже, як я заздрила їй. Мені шкода, що вона померла, справді шкода, адже я бачу сум у твоїх очах і сльози, що рвуться назовні, і твоя журба розбиває мені серце. Але тепер, коли її не стало, я хочу, щоб ти був моїм.
Том не знав, що сказати. Було важко повірити, що така прекрасна, винахідлива та самодостатня жінка могла покохати його з першого погляду; ще важче — зрозуміти, що він нині відчуває. Він був у відчаї від втрати Агнеси — Елена не помилилася — і ледь стримував сльози, навіть відчував їхню тяжкість у себе в очах. Але його також охоплювала пристрасть до Елени, її прекрасного гарячого тіла, її золотих очей і безсоромної хіті. Йому було дуже соромно так жадати цю жінку лише через кілька годин після того, як Агнеса лягла в могилу.
Том подивився на неї, її очі знову зазирнули йому в самісіньке серце, і вона мовила:
— Не кажи нічого. Ти не маєш соромитися. Я знаю, що ти любив її. Вона теж це знала, повір мені. Ти й досі її любиш — ну звісно ж, любиш. І завжди любитимеш.
Елена попросила не казати нічого — та він однаково не знав, що сказати. Він німів перед цією неймовірною жінкою. Здавалося, вона здатна все владнати. Від того, що вона знала все, що в нього на серці, Томові полегшало, наче тепер він і справді не мав чого соромитися. Він зітхнув.
— Отак краще, — озвалася Елена, взяла його за руку, і вони пішли геть від печери.
Вони простували незайманим лісом майже милю[33], а потім вийшли на дорогу. Поки вони йшли, Том постійно дивився на обличчя Елени. Він згадував: коли вперше її побачив, подумав, що через ці дивні очі її не назвеш красунею. Тепер він не розумів, як таке могло спасти йому на думку. Нині ці очі видавалися йому ідеальним вираженням її дивовижної особистості. І вона вся видавалася йому ідеальною, хіба що він не розумів, чому вона хоче бути з ним.
Вони пройшли три-чотири милі[34]. Том і досі відчував втому, але юшка додала йому сил. І, хоч він довіряв Елені, не міг заспокоїтися, поки не побачить малюка на власні очі.
Коли серед дерев показався монастир, Елена сказала:
— Не треба одразу з’являтися перед ченцями.
Том був спантеличений.
— Чому?
— Ти покинув дитину. Це вважається за вбивство. Ліпше поспостерігаймо, що це за люди.
Том не думав, що йому щось загрожує, але обережність не була зайвою, тому він кивнув у відповідь і пірнув за Еленою в підлісок. Невдовзі вони опинилися на узліссі.
Монастир був дуже маленький. Том будував монастирі, і це, схоже, був так званий скит — віддалене поселення великого пріорату чи абатства. Він складався лише з двох кам’яних будівель: каплиці та спочивальні. Інші були або з дерева, або з глини: кухня, стайня, комора й купка маленьких господарських споруд. Монастир мав охайний, доглянутий вигляд, і здавалося, що ченці працюють у полі не менше, ніж моляться. Людей було небагато.