Швидким рухом Джек опустився перед нею на коліна й поцілував тугу шкіру її розтягненого живота. Вона зніяковіло засміялася. Він торкнувся її пупка.
— Він стирчить, — промовив Джек.
— Я знала, що ти це скажеш!
— Був наче ямка — став наче пипка.
Вона знову зніяковіла.
— Ходімо купатися, — покликала Алієна. Вона знала, що у воді почуватиметься не так сором’язливо.
Озерце біля водоспаду було три фути[176] завглибшки. Алієна занурилась у воду. Та приємно холодила її розпечену шкіру, і вона аж затремтіла від задоволення. Джек пішов у воду за нею. Плавати вони не мали де — озерце було завширшки лише кілька футів. Він підставив голову під водоспад, щоб змити кам’яний пил із волосся. У воді Алієні було легше — та послабляла вагу плода. Вона занурилась, щоб омити волосся.
Коли вона випірнула, Джек закрив їй рот поцілунком.
Вона почала зі сміхом відпльовуватися, перевела подих і витерла воду з очей. Він знову поцілував її. Вона випростала руки, щоб не впасти, і схопилася за твердий прутень, що немов флагшток стирчав між Джекових ніг. Алієна аж ахнула від збудження.
— Як мені цього бракувало, — прошепотів він їй на вухо голосом, хрипким від пристрасті й ще чогось — можливо, смутку.
Горло Алієни пересохнуло від збудження. Вона сказала:
— Невже ми порушимо нашу обіцянку?
— Так, тепер і назавжди.
— Про що ти?
— Ми не будемо жити окремо. Ми поїдемо з Кінгзбриджу.
— І що ти робитимеш?
— Піду в інше місто будувати інший собор.
— Але ти не зможеш бути старшим майстром. І то не буде твій проект.
— Може, колись у мене з’явиться інша можливість. Я ще молодий.
Усе можливо, але шанси були малі — Алієна знала це, і Джек також.
То була велика жертва для нього, і вона розчулилася до сліз. Ніхто ніколи не кохав її так, і ніхто не кохатиме. Але вона не хотіла, щоб він відмовився від усього.
— Я не згодна, — сказала вона.
— Що ти маєш на увазі?
— Я не піду з Кінгзбриджу.
Він розізлився.
— Чому? В іншому місті ми зможемо жити як чоловік і дружина, і нікому не буде діла до того. Ми зможемо навіть обвінчатись у церкві.
Вона торкнулася його обличчя.
— Я надто сильно кохаю тебе, щоб забрати в тебе Кінгзбриджський собор.
— Мені вирішувати.
— Джеку, я ще більше люблю тебе за те, що ти готовий піти на таке. Те, що ти ладен покинути справу всього життя, щоб жити зі мною… У мене майже розбивається серце від того, що ти так кохаєш мене. Але я не хочу розлучати тебе з роботою, яку ти так любиш. Я не готова до цього. Це затьмарить усе наше життя. Ти, може, й пробачиш мені, але я собі — ніколи.
Джек засмутився.
— Я знаю, що з тобою марно сперечатися, коли ти щось для себе вирішила. Але що нам робити?
— Спробуємо розірвати той шлюб іще раз. І житимемо окремо. — Вигляд у нього став геть нещасний. — І будемо зустрічатися тут щонеділі та порушувати нашу обітницю, — закінчила вона.
Джек притиснув її до себе, і вона знову відчула його збудження.
— Щонеділі?
— Так.
— Ти можеш знову завагітніти.
— Доведеться ризикнути. І я почну виробляти тканину, як колись. Я знову купила залишки вовни у Філіпа та організую містян прясти її і ткати, а потім — валяти на млині.
— Чим ти заплатила Філіпові? — здивовано спитав Джек.
— Я ще не платила. Але заплачу йому паками тканини, коли вона буде готова.
Джек кивнув і сумно промовив:
— Він погодився на це, бо хоче втримати тебе тут, щоб і я залишився.
Алієна кивнула.
— А до того ж він матиме дешеву тканину.
— Чортів Філіп. Він завжди одержує те, що хоче.
Алієна бачила, що переконала його. Вона поцілувала Джека та сказала:
— Я тебе люблю.
Він також поцілував її, торкаючись її тіла в найпотаємніших місцях, а потім зупинився зі словами:
— Але я хочу бути з тобою щоночі, а не лише щонеділі.
Вона поцілувала його у вухо та прошепотіла: