Близько півночі Алієна прокинулася так само раптово й зрозуміла, що цього разу проспала понад годину. Майже всі навколо занурились у міцний сон. Вона лягла на підлогу й закуталась у накидку. Буря не вщухала, але втома людей подолала їхню тривожність. Шум дощу нагадував шум хвиль на узбережжі й уже не будив, а заколисував.
Потім Алієна знову зі здриганням прокинулася, не розуміючи, що її розбудило. Вона прислухалася: стояла тиша. Буря закінчилася. Крізь вікна церкви пробивалося слабке сіре світло. Усі селяни міцно спали.
Алієна підвелася. Її рухи розбудили Елізабет, і та негайно підхопилася.
Вони думали про одне й те саме, пішли до дверей церкви, відчинили їх і вийшли надвір.
Дощ припинився, а вітер майже вщух. Сонце ще не зійшло, але передсвітанкове небо світилося блідо-синім. Алієна з Елізабет подивилися на картину, що відкрилася їм у прозорому світлі.
Селище зникло.
Церква була єдиною вцілілою будовою. Усе навколо зрівняло із землею. Кілька дерев притулилися до стіни церкви, але, крім них та острівців кам’яних вогнищ у морі багнюки, ніщо не нагадувало про те, що тут колись стояли хати. На околиці того, що колись було селищем, росли п’ять-шість старих дерев — дубів і каштанів, — які вціліли, хоча й втратили чимало гілок, а от молодих дерев зовсім не залишилося.
Приголомшені повнотою спустошення, Алієна з Елізабет пішли тим, що колись було вулицею селища. Скрізь валялися уламки деревини та мертві птахи. Жінки наблизилися до пшеничних ланів. Поля мали такий вигляд, наче там цілу ніч паслося стадо худоби. Стебла стиглої пшениці були прим’яті, зламані, вирвані або вимиті з ґрунту з коренем. Земля була розрита й затоплена.
Алієна жахнулася.
— Господи, — пробурмотіла вона. — Що ж люди їстимуть?
Вони пішли вздовж поля. Наслідки бурі були скрізь однакові. Жінки зійшли на невисокий пагорб і подивилися на селище згори. Хоч куди вони кидали погляд, скрізь бачили знищені поля, мертвих овець, повалені дерева, затоплені луки та зруйновані будинки. Наслідки бурі вражали, і Алієну сповнило трагічне відчуття. Здавалося, рука Господня торкнулася Англії та струсила її, лишивши стояти тільки церкви.
Елізабет була ошелешена не менше за Алієну.
— Який жах, — сказала вона. — Очам не вірю. Нічого не залишилося.
Алієна похмуро кивнула.
— Нічого. Весь урожай знищено.
— І що людям робити?
— Не знаю, — відповіла Алієна, яка відчувала водночас і співчуття, і страх. — Зима буде суворою.
II
Якось уранці, тижні через чотири після великої бурі, Марта попросила в Джека грошей. Він здивувався. Він уже давав їй шість пенсів на тиждень на ведення господарства та знав, що Алієна дає стільки само. На ці гроші Марта мала годувати чотирьох дорослих і двох дітей, а також купувати дрова й очерет. Але в Кінгзбриджі було багато великих родин, що мали лише шість пенсів на тиждень, з яких мусили платити і за харчі, і за одяг, і ще й ренту. Джек спитав, нащо їй гроші.
Вона збентежилася.
— Ціни на все виросли. Пекар просить пенні за чотирифунтовий[178] буханець, і…
— Цілий пенні! За чотири фунти? — обурився Джек. — Краще самим пекти хліб.
— Часом я печу коржі.
— І добре, — сказав Джек. Він пригадав, що минулого тижня вони кілька разів їли коржі зі сковороди.
— Але борошно також подорожчало, тому зекономити не виходить.
— То треба купувати зерно й самостійно його молоти.
— Не дозволено. Ми маємо молоти його на млині, що належить пріорату. Але зерно також дуже дороге.
— Твоя правда.
Джек зрозумів, що поводиться безглуздо. Хліб дорогий, тому що борошно дороге, борошно дороге, тому що зерно дороге, а зерно дороге, тому що буря знищила весь урожай, і з цим нічого не вдієш. Він побачив, що Марта стривожилася. Вона завжди засмучувалася, коли він був чимось незадоволений. Він усміхнувся їй і поплескав по плечу.
— Це не твоя вина, — сказав він.
— Ти такий сердитий.
— Не на тебе.
Він почувався винним. Марта б радше відрізала собі руку, ніж спробувала його обманути. Він не міг зрозуміти, чому вона така віддана йому. Якщо то було кохання, думав він, то вона б уже мала здатися, адже весь світ знав, що Алієна — любов усього його життя. Він розмірковував над тим, щоб відправити її кудись та витягнути зі звичної рутини — тоді вона, можливо, знайшла б собі гідного чоловіка. Але в глибині душі він розумів, що нічого не вийде, і це тільки зробить її глибоко нещасною, тому облишив цей задум.