Однак Едвардів монолог перервав голос, що пролунав у Джека за спиною:
— Усе це не має значення.
Джек обернувся й побачив, що то заговорив Ден Бристольський, сезонний робітник.
— Давайте по черзі, — сказав Джек. — Дай Едвардові закінчити.
Але Дена важко було спантеличити.
— Забудь про все це, — не вгавав він. — Нам потрібне підвищення платні.
— Підвищення?
Це безглузде зауваження роздратувало Джека, але, на його подив, знайшлися ті, хто його підтримав.
П’єр сказав:
— Саме так, підвищення. За чотирифунтовий[180] буханець просять пенні. Курка, що раніше коштувала вісім пенсів, тепер коштує двадцять чотири! Я певен, що майже всі тут уже багато тижнів не нюхали міцного пива. Усе дорожчає, але більшості з нас платять стільки само, скільки платили, коли наймали, — дванадцять пенсів на тиждень. А нам треба сім’ї годувати.
У Джека похололо серце. Усе йшло гладенько, але цей випад руйнував його стратегію. Він вирішив не сперечатися з Деном і П’єром, оскільки знав, що в їхніх очах йому краще залишатися неупередженим.
— Я з вами згодний, — відповів він, і це неабияк здивувало їх. — Питання в тому, чи вдасться нам переконати Філіпа підвищити платню, коли в пріорату закінчуються гроші.
Ніхто йому не відповів. Натомість Ден сказав:
— Нам треба по двадцять чотири пенси на тиждень, тільки щоб вижити, і все одно нам буде гірше, ніж раніше.
Джек почувався розгубленим і переляканим: чому він раптом втратив контроль над ситуацією?
— Двадцять чотири пенси на тиждень, — повторив П’єр, і всі згідно закивали.
Джекові здалося, що не тільки він прийшов на збори з підготовленою стратегією. Він жорстко подивився на Дена й спитав:
— Ви все обговорили заздалегідь?
— Так, учора, в шинку, — з викликом сказав Ден. — А що, не можна?
— Можна, звісно. То, може, ти оголосиш усі рішення, ухвалені вашими зборами, для тих, хто не мав честі бути там присутнім?
— Добре.
Ті, хто не був учора в шинку, обурилися, але Дена це не збентежило. Щойно він розкрив рота, як увійшов пріор Філіп. Джек швидко глянув на нього. Пріор, здавалося, був у доброму гуморі. Він перехопив Джеків погляд і майже непомітно кивнув. Джек зрадів: монахи погодилися на поступки. Він уже хотів перебити Дена, але не встиг.
— Ми просимо двадцять чотири пенси на тиждень для майстрів, — гучно сказав Ден. — Робітникам — по дванадцять пенсів, а старшим майстрам — по сорок вісім.
Джек знову подивився на Філіпа. Лагідний вираз його обличчя змінився на жорсткий і рішучий.
— Хвилинку, — почав Джек. — Це не рішення ложі. Це абсурдна вимога, вигадана купкою п’яниць у шинку.
— Неправда, — почувся ще один голос: він належав Альфредові. — Спитай і дізнаєшся, що більшість майстрів підтримує вимогу про подвоєння платні.
Джек розлючено подивився на нього.
— Кілька місяців тому ти благав мене про роботу, — сказав він, — а тепер вимагаєш подвоєння платні. Краще б ти й далі голодував!
— І це чекає на всіх, кому бракує здорового глузду! — додав пріор Філіп.
Джек прагнув уникати таких ризикованих зауважень, але тепер і сам не бачив інших варіантів: його власна стратегія провалилася.
— Ми не працюватимемо менше ніж за двадцять чотири пенси — от і все, — наполягав Ден.
— Про це не може бути й мови, — гнівно відповів пріор Філіп. — Якісь нісенітні марення. Я навіть не буду таке обговорювати.
— А ми не будемо обговорювати нічого іншого, — випалив Ден. — За менші гроші ми не працюватимемо за жодних обставин.
— Що за дурість? — обурився Джек. — Як це ви не будете працювати за менші гроші? Тоді ви залишитеся без роботи, бовдури! Вам нема куди йти!
— Хіба? — промовив Ден.
У повітці стало тихо.
«Господи! — з відчаєм подумав Джек. — Он воно що — вони десь знайшли іншу роботу».
— Нам є куди йти, — сказав Ден і підвівся. — Особисто я саме туди зараз і піду.
— Про що ти говориш? — спитав Джек.
Ден самовдоволено подивився на нього.
— Мені запропонували роботу на новому місці в Ширингу. Там будують церкву та платять майстрам по двадцять чотири пенси на тиждень.
Джек подивився на інших.
— Комусь іще пропонували те саме?
Усі сором’язливо перезиралися.
— Так, усім, — відповів Ден.
Джека немов обухом по голові вдарили. То все це було сплановано заздалегідь. Його зрадили. Він почувався обдуреним і скривдженим. Він усе зрозумів не так. Але образа перетворилася на гнів, і Джек став шукати винного.