— Я прийняла важливе рішення, — сказала вона.
У неї був такий серйозний вигляд, що Джек став сушити голову, про що може йтися.
— Більшість мого дорослого життя затьмарювали дві тіні, — почала Алієна. — Перша — то обітниця, яку я дала батькові перед його смертю. Друга — це мої стосунки з тобою.
— Але ти виконала те, що обіцяла батькові, — зауважив Джек.
— Так. А тепер я хочу звільнитись і від другого тягаря. Я вирішила покинути тебе.
У Джека похололо серце. Він розумів, що вона не стала б жартувати з таким: Алієна казала це серйозно. Джек дивився на неї, не здатний вимовити й слова. Ця заява збила його з пантелику: він і уявити не міг, що вона здатна піти від нього. Як таке може бути? Він сказав перше, що спало йому на думку:
— Ти знайшла когось іншого?
— Не будь дурнем.
— Чому тоді?
— Тому що я не в змозі більше цього терпіти, — сказала вона зі сльозами. — Ми десять років чекали на розірвання шлюбу, але цього ніколи не станеться, Джеку. Ми приречені жити так вічно — якщо не підемо одне від одного.
— Але…
Він старався дібрати хоч якісь слова, але її заява була такою приголомшливою, що сперечатися не мало сенсу — як тікати від урагану. І все ж таки він спробував.
— Невже це не краще за ніщо? Хіба це не краще за розставання?
— Врешті-решт — ні.
— Але що змінить те, що ти підеш?
— Я можу зустріти когось іще, закохатися і жити нормальним життям, — сказала вона крізь сльози.
— Ти все одно будеш одружена з Альфредом.
— Але ніхто про це не знатиме й усім буде байдуже. Мене зможе обвінчати парафіяльний священник, який ніколи не чув про Альфреда, а якщо і знатиме про той шлюб, то не вважатиме його законним.
— Я не вірю тому, що чую. Я не можу цього прийняти.
— Десять років, Джеку. Я десять років чекала, щоб жити з тобою нормальним життям. І більше чекати не можу.
Ці слова були болючі, немов удари. Вона щось казала далі, але він нічого не розумів. Він думав про те, яким буде життя без неї.
— Я ніколи не кохав нікого, крім тебе, — перебив він.
Вона здригнулася, наче від болю, але продовжила говорити:
— Мені потрібно кілька тижнів, щоб усе організувати. Я куплю будинок у Вінчестері. Хочу, щоб діти звикли до цієї думки до того, як почнеться їхнє нове життя…
— І ти забереш моїх дітей, — похмуро сказав він.
Алієна кивнула.
— Пробач, — промовила вона, і її рішучість вперше похитнулася. — Я знаю, що їм тебе бракуватиме. Але вони потребують нормального життя.
Джек не міг цього стерпіти. Він відвернувся.
— Дослухай мене. Я ще не все сказала. Джеку…
Він мовчки вийшов.
— Джеку! — гукнула вона вслід.
Він пройшов через кімнату, не дивлячись на дітей, і вийшов із будинку. Наче зачарований, пішов до собору, бо не знав, куди ще йти. Робітники досі обідали. Він не плакав: удар був надто сильний, і сльози йому не зарадили б. Не тямлячи, що робить, Джек зійшов сходами в північному трансепті на самий верх і вийшов на дах.
Там дув сильний вітер, хоча внизу він був ледь помітним. Джек подивився вниз. Якби він упав звідти, то приземлився б на односхилий дах нави, що тягнувся вздовж трансепта. Найімовірніше, він помер би, хоча й не був у тому певний. Він пройшов до середохрестя й зупинився там, де дах уривався перед глибоким проваллям. Якщо собор, збудований у новому стилі, не має необхідної міцності, а Алієна йде від нього, то йому більше нема для чого жити.
Її рішення, звісно, не було раптовим. Упродовж кількох років вона була невдоволена — як, власне, і він, — але вони звикли до невдоволення. Повернення Ерлскаслу трохи розвіяло її апатію та нагадало, що вона сама хазяйка своєму життю, і розхитало ситуацію, яка і без того була хиткою, — так само, як вітер спричиняв утворення тріщин у стінах собору.
Джек подивився на стіну трансепта й дах бічної нави. Він бачив важкі контрфорси, що виступали зі стін нави, і уявив собі піварку під її дахом, що з’єднала б контрфорс із основою клеристорію. Коли вранці його відволік Філіп, він саме обмірковував, що проблему розв’язав би вищий — футів на двадцять[190] — контрфорс із другою піваркою, яка впиралася б у те місце в стіні, де утворювалися тріщини. Арка й високий контрфорс укріплять вищу половину собору та зроблять стіни стійкими до вітру.
Це, напевне, зарадить справі. Однак поставала проблема: якщо він збудує двоповерхову наву, щоб приховати високі контрфорси й другорядні піварки, то втратить світло, а якщо не зробить цього…