Коли ченці заспокоїлися, Джонатан продовжив:
— «Рекомендую настоятелеві та капітулові Лінкольну обрати його».
«Ну, це легше сказати, ніж зробити», — подумав Філіп. Королівська рекомендація — це те саме, що наказ, але не зовсім: якщо капітул Лінкольну виступить проти Валер’яна або якщо в них є власний кандидат, в короля можуть виникнути труднощі. Найпевніше, він врешті-решт доб’ється свого, але це ще питання.
Джонатан читав далі:
— «Наказую вам, капітулові Кінгзбриджського пріорату, провести вибори нового єпископа Кінгзбриджського; рекомендую обрати єпископом мого вірного слугу Пітера Вейргемського, архідиякона Кентерберійського».
Ченці обурено закричали, а Філіп похолодів зі страху. Пихатий, злопам’ятний, лицемірний архідиякон Пітер став королівським обранцем на посаду єпископа Кінгзбриджського! Пітер був такий самий, як Валер’ян. Обидва зовні благочестиві й богобоязливі, але позбавлені розуміння власних помилок, вони вважали свої бажання волею Божою, і тому йшли до мети з беззастережною нещадністю. Якщо Пітер стане єпископом, Джонатан як пріор проведе все життя в боротьбі за справедливість і доброчесність у графстві, яким залізною рукою керуватиме безсердечна людина. А якщо Валер’ян стане архієпископом, то годі й сподіватися на якесь покращення в майбутньому.
Філіп відчув, що насуваються темні часи — як у найгірші роки громадянської війни, коли графи, схожі на Вільяма, робили що заманеться, пихаті священники нехтували потреби своїх вірян, а пріорати перетворювалися на зубожілі тіні своєї колишньої пишноти. Думка про це розгнівила його.
Він не єдиний лютував. Доглядач брат Стівен підвівся із червоним обличчям і щосили закричав, забувши про вимогу Філіпа розмовляти в будинку капітулу спокійно й тихо:
— Так бути не повинно!
Монахи підтримали його вигуками, а Джонатан довів свою мудрість ключовим запитанням:
— Що ми можемо зробити?
Кухар Бернард, гладкий, як і завжди, сказав:
— Треба відмовитися виконувати вимогу короля!
Кілька ченців підтримали його.
— Мусимо написати королю, що оберемо кого захочемо! — сказав Стівен, і знічено додав: — З Божою допомогою, звісно.
— Не думаю, що ми маємо навідріз відмовлятися, — заперечив Джонатан. — Що швидше ми кинемо виклик королю, то швидше стягнемо на себе його гнів.
— Джонатан правий, — зауважив Філіп. — Той, хто програв у суперечці з королем, може бути пробачений, а от той, хто переміг, — приречений.
— Але ти просто здаєшся! — випалив Стівен.
Філіп так само хвилювався та боявся, як і решта, але старався здаватися спокійним.
— Стівене, будь ласка, стримуйся, — сказав він. — Безперечно, ми маємо боротися проти цього жахливого призначення. Але треба діяти розумно й обережно, уникаючи відкритих зіткнень.
— Але що нам робити? — спитав Стівен.
— Не знаю, — відповів Філіп.
Спершу він почувався пригніченим, але тепер його опанувало бажання діяти. Він знову мав боротися, як і впродовж усього життя. Він боровся тут, у пріораті, коли здолав Ремігія та став пріором, боровся в графстві — коли протистояв Вільямові Гамлейському й Валер’яну Біґо, а тепер його боротьба виходила на рівень усього королівства. Він мав протистояти королю.
— Схоже, мені доведеться їхати у Францію, — сказав Філіп, — щоб зустрітися з архієпископом Томасом Бекетом.
З кожного тяжкого становища, що траплялися йому впродовж усього життя, Філіп умів знайти вихід. Коли йому чи його пріоратові загрожували беззаконня чи жорстокість, він обмірковував, як захиститися або як завдати зустрічного удару. Він ніколи не був певним в успіху, але завжди знав, що робити, — аж дотепер.
Прибувши в місто Санс у Французькому королівстві, на південний схід від Парижу, він досі шукав відповіді.
Собор у Сансі був найширшою будівлею, яку він бачив. Нава, напевне, мала п’ятдесят футів[196] завширшки. У порівнянні з Кінгзбриджським собором він вражав простором, але не світлом.
Подорожуючи Францією — вперше в житті — Філіп побачив, що у світі більше архітектурне розмаїття храмів, ніж він думав, і зрозумів, який вплив це мало на формування революційного мислення Джека Джексона. Дорогою Філіп завітав в абатство Сен-Дені й помітив, звідки Джек запозичив деякі зі своїх ідей. Він також побачив дві церкви з арковими контрфорсами, як у Кінгзбриджі: вочевидь, інші майстри зустрілися з тією самою проблемою, що і Джек, і знайшли подібне розв’язання.