Філіп заїхав засвідчити свою повагу архієпископу Санському Гійому Білорукому — блискучому молодому священнослужителю, який доводився племінником покійному королю Стефану. Архієпископ Гійом запросив Філіпа на обід. Це лестило Філіпові, але пріор відмовився: він подолав довгий шлях, щоб зустрітися з Томасом Бекетом, і хотів побачити його якомога швидше. Після відвідання меси в соборі він рушив на північ, уздовж річки Йонни.
Він подорожував порожнем, що не відповідало статусу пріора одного з найзаможніших монастирів Англії: його супроводжували тільки двоє воїнів, особистий помічник — молодий чернець, на ім’я Майкл Бристольський, і в’ючний кінь, що віз богословські книги, переписані й чудово проілюстровані у кінгзбриджському скрипторії. Ці коштовні книги Філіп дарував абатам і єпископам, яких відвідував дорогою, і такі розкішні подарунки різко контрастували зі скромністю Філіпового почту. Це було зроблено навмисно: він хотів, щоб поважали пріорат, а не пріора.
Одразу за південною брамою Сансу, на залитій сонцем луці біля річки, він побачив стародавнє абатство Сент-Коломб, де упродовж останніх трьох років жив архієпископ Томас. Один із Томасових священників тепло зустрів Філіпа, покликав слуг, щоб ті подбали про коней і багаж, і супроводив його в гостьовий будинок, де мешкав архієпископ. Філіпові спало на думку, що вигнанці, мабуть, радіють гостям з рідних країв не лише із сентиментальних причин, а й тому, що це був знак підтримки.
Філіпа з помічником нагодували, пригостили вином і представили Томасовому оточенню. Воно складалося виключно зі священників, молодих і, як відзначив Філіп, доволі розумних. Невдовзі Майкл зав’язав з одним із них дискусію про переєстествлення[197]. Філіп сьорбав вино й слухав, але не втручався. Один із монахів звернувся до нього:
— Якого погляду дотримуєтеся ви, отче Філіпе? Ви досі нічого не сказали.
Філіп усміхнувся.
— Заплутані богословські питання наразі хвилюють мене найменше.
— Чому?
— Тому що всі вони коли-небудь будуть розв’язані, отже, їх можна відкласти на потім.
— Добре сказано! — пролунав незнайомий голос.
Філіп обернувся та побачив архієпископа Томаса Кентерберійського.
Він одразу відчув, що перебуває в присутності надзвичайної людини. Томас був високий, стрункий і надзвичайно вродливий: із широким чолом, яскравими очима, світлою шкірою і темним волоссям. Він був років на десять молодший за Філіпа, тобто мав п’ятдесят — п’ятдесят один рік. Попри всі його поневіряння, вираз його обличчя був жвавий і безжурний. Філіп одразу відзначив, що він дуже привабливий чоловік, і це певним чином пояснювало його феноменальне сходження з низів.
Філіп став на коліна й поцілував архієпископу руку.
— Дуже радий знайомству з вами! — привітався Томас. — Завжди хотів відвідати Кінгзбридж — багато чув про ваш пріорат і дивовижний новий собор.
Це неймовірно полестило Філіпові. Він сказав:
— Я приїхав зустрітися з вами, тому що все, чого ми досягнули, опинилося під загрозою через рішення короля.
— Негайно розкажіть мені все, — мовив Томас. — Ходімо в мої покої.
Він розвернувся та вийшов.
Філіп пішов за ним, почуваючись і задоволеним, і стривоженим водночас.
Томас повів його в меншу кімнату, де стояло ліжко, оздоблене шкірою та дорогим деревом і застелене тонким полотном й вишитим покривалом, але Філіп також помітив благенький матрац, згорнутий у кутку, і пригадав історії про те, що Томас ніколи не користується розкішними меблями, наданими господарями. Згадавши власне зручне ліжко в Кінгзбриджі, Філіп відчув докори сумління через те, що дозволяв собі хропіти на м’якій перині, тоді як архієпископ всієї Англії спить на підлозі.
— До речі, щодо соборів, — сказав Томас. — Що думаєте про Санський?
— Він неймовірний, — відповів Філіп. — Хто його будував?
— Вільям Санський. Сподіваюся коли-небудь заманити його в Кентербері. Сідайте. Розкажіть мені, що відбувається в Кінгзбриджі.
Філіп розповів Томасові про єпископа Валер’яна та архідиякона Пітера. Архієпископ живо цікавився всім, що розповідав Філіп, і поставив кілька проникливих запитань. У нього був не лише шарм, а й глибокий розум. Очевидно саме це поєднання допомогло Томасові досягнути положення, яке дозволяло протистояти волі одного з найсильніших королів у історії Англії. Подейкували, що під архієпископською мантією він носив верету, і Філіп нагадав собі, що за його привабливою зовнішністю ховається залізна воля.
197
Переєстествлення (або транссубстанція) — богословський термін щодо перетворення хліба і вина в тіло і кров Христову в таїнстві євхаристії.