— Віддай мені книгу, — промовив він.
Ключар подивився на нього з викликом і не сказав ані слова.
Філіп простягнув руку та схопив товстий фоліант. Ключар вчепився в нього сильніше. Філіп вагався. Упродовж двох днів він переконував себе, що треба діяти обережно й не квапитися, а тепер стояв перед ними, ще вкритий дорожньою курявою, ризикуючи всім у протиборстві із чоловіком, про якого нічого не знав.
— Віддай мені книгу й стань на коліна, — повторив він.
На обличчі в ключаря з’явився натяк на глузливу посмішку.
— Хто ти такий? — спитав він.
Філіп знову завагався. Усі мали б зрозуміти, що він чернець — це було видно з його сутани й тонзури. А з його поведінки вони мали б здогадатися, що він наділений владою. Але ченці, схоже, сумнівалися, що він вищий за ключаря. Філіпові слід було лише сказати, що він їхній новий пріор, однак він не хотів. Раптом йому здалося, що важливіше буде здобути перевагу коштом морального авторитету.
Ключар відчув його нерішучість і скористався нею.
— Скажи на милість, — удавано поштиво промовив він, — хто це наказує нам стати перед ним на коліна?
Уся Філіпова нерішучість раптом немов випарувалася, і він подумав: «Господь зі мною, то чого мені боятися?»
Він глибоко вдихнув, і його слова прогриміли й луною відбилися від вимощеної камінням підлоги та склепінчастої стелі каплиці:
— Господь наказує вам стати на коліна перед Ним!
Впевненість ключаря похитнулася. Філіп скористався нагодою і вихопив у нього книгу. Той втратив останній атрибут авторитету й нарешті неохоче став на коліна.
Філіп подивився на всіх, намагаючись приховати полегшення, і сказав:
— Я ваш новий пріор.
Він залишив їх стояти навколішки, поки вів службу. Це тривало довго, адже він змушував їх повторювати респонсорій[38] знов і знов, аж доки їхні голоси зазвучали в унісон. Потім Філіп мовчки вивів братію з каплиці та провів галявиною в трапезну. Він відіслав смажену свинину назад на кухню, розпорядився принести хліба та слабенького пива й поставив одного із ченців читати вголос молитви, поки всі їли. Щойно вони доїли, він так само мовчки повів їх у спочивальню.
Філіп наказав принести постіль з окремої хатини, призначеної для пріора, бо збирався спати в одній кімнаті з братією. То був найпростіший і найдієвіший спосіб запобігти гріхові розпусти.
У першу ніч він так і не стулив очей, а натомість сидів зі свічкою та молився, аж доки настав час будити ченців на опівнічну службу. Філіп провів її швидко, щоб вони не подумали, що він зовсім безжальний. Монахи знову пішли спати, але Філіп сидів без сну.
На світанку, до того, як монахи прокинулися, він вийшов надвір, подивився навколо й почав обмірковувати плани на день. Одну ділянку нещодавно ретельно очистили від дерев, але посередині досі стирчав величезний пень — схоже, від великого дуба. Філіпові спало дещо на думку.
Після утрені та сніданку він повів братію в поле, з мотузками й сокирами, і весь ранок вони підрубували коріння величезного пня — половина тягнула мотузками, друга половина рубала сокирами, і всі хором кричали «ра-а-азом!». Коли пень нарешті піддався, Філіп роздав усім пиво, хліб і по шматку свинини, яку заборонив їсти на вечерю.
Труднощі на тому, звісно, не скінчилися, але із цього почалося їх розв’язання. Від самого початку Філіп відмовився просити щось у головному монастирі, окрім зерна для хліба та свічок для каплиці. Розуміння, що їм не бачити м’яса, крім того, яке самостійно виростять або вполюють, перетворило монахів на старанних тваринників і птахоловів; і якщо раніше вони ставилися до відправи як до можливості відмикувати від роботи, то тепер навіть раділи, що пріор скоротив кількість годин, які вони повинні були проводити в каплиці, щоб мати більше часу для роботи в полі.
Через два роки вони вже самі себе забезпечували, а ще через два почали постачати Кінгзбриджському пріорату м’ясо, дичину та сир із козячого молока, який став там жаданим делікатесом. Скит процвітав, служби проводилися бездоганно, а брати були здорові й щасливі.
Філіп був би задоволеним, якби не головний монастир, Кінгзбриджський пріорат, який дедалі занепадав. Він мав би бути одним із головних релігійних центрів королівства й кипіти діяльністю: щоб його бібліотеку прагнули відвідати заморські науковці, а барони поспішали просити в пріора поради; щоб його святині приваблювали пілігримів з усієї країни, його гостинність славилася серед знаті, а благодійність — серед жебраків.
38
Респонсорій — у католицькій відправі піснеспіви у вигляді діалогу між солістом і хором, тексти яких взято із Святого Письма (переважно з Псалтиря).