— Що в тебе з ногою, брате Поле?
— Обморозив. Навесні минеться.
Філіп побачив, що на ногах у ченця самі лиш сандалі. Пол був старим і стріляним горобцем, але роки мав уже не ті, щоб цілий день стояти просто неба за такої погоди.
— Розпалив би багаття, — сказав Філіп.
— То була б розкіш, — відповів Пол, — але брат Ремігій каже, що дрова коштуватимуть дорожче, ніж ми збираємо на цьому мості.
— Скільки ми стягуємо?
— Пенні за коня та фартинг[45] з людини.
— Багато людей ходить через міст?
— Так, чимало.
— То як виходить, що нема грошей на багаття?
— Ченці не платять — це зрозуміло, як і слуги пріорату, і селяни. Тому гроші надходять лише від подорожніх лицарів або мандрівних лудильників, що проходять тут раз на день чи два. Фартинги нам сиплються лише на свята, коли слухати службу збирається народ з усього графства.
— Тоді й тобі треба стояти тут лише на свята й купувати дрова для багаття на вторговане, — зауважив Філіп.
Пол стривожився.
— Тільки не кажи нічого Ремігію, добре? Якщо він подумає, що я скаржився, то буде невдоволений.
— Не хвилюйся, — відповів Філіп.
Він хвицнув кобилу й поспіхом поїхав, щоб Пол не побачив виразу його обличчя. Така безглуздість обурювала його. Пол усе життя віддав службі Господній і монастирю, а тепер, у похилому віці, мав страждати від болю й холоду заради фартинга-другого на день. Це було не лише жорстоко, а й марнотратно, адже такий покірний старий, як Пол, міг виконувати іншу, більш плідну роботу — ростити курей, наприклад, — і пріорат збагатився б значно більше, ніж на кілька фартингів. Але Кінгзбриджський пріор був надто старий і апатичний, щоб звертати увагу на таке. Те саме, схоже, можна було сказати й про підпріора Ремігія. Філіп із сумом подумав, що так безладно марнувати людей і багатства, даровані Господом, — то страшний гріх.
У тому самому невмолимому настрої він правив своїм поні навколо хатин дорогою до брами пріорату. Це була прямокутна ділянка із собором посередині. Селище спланували так, що на півночі та заході були публічні, світські та господарські споруди, а на півдні та сході — приватні, духовні та священні.
В’їзд на територію був у північно-західному куті прямокутника. Брама була відчинена, і молодий чернець у вартівні помахав Філіпові, коли той заїжджав. За брамою, біля східної стіни, стояла стайня — міцна дерев’яна будівля в значно кращому стані, ніж селянські хати по той бік муру. Двійко конюших сиділи на купі соломи. То були не монахи, а робітники пріорату. Вони неохоче підвелися на ноги, немов обурені тим, що приїжджий завдає їм зайвого клопоту. Нестерпний сморід ударив Філіпові в носа, і він помітив, що стійло не чищене вже два чи навіть три тижні. Він був не в тому настрої, щоб це проігнорувати. Передаючи конюшому віжки, він сказав:
— Перш ніж поставите мого поні, вичистіть стійло та покладіть свіжу солому. Потім зробіть те саме для решти коней. Якщо в них під ногами буде волога, то загниють копита. Вам усе одно нема чим більше зайнятись.
Вони обидва мовчали, тому Філіп додав:
— Робіть що кажу, інакше втратите денну платню через свої лінощі. — Він уже збирався був йти, коли раптом згадав дещо. — У мене в саквах сир. Віднесіть його на кухню та віддайте братові Мілію.
Він не став чекати відповіді та пішов далі. У пріораті було шістдесят робітників, які дбали про сорок п’ять монахів, що, на думку Філіпа, було ганебною надмірністю. Люди, в яких було замало роботи, легко ставали такими ледачими, що намагалися уникати й тих нечисленних обов’язків, які мали, як видно було з двох конюших. То був ще один приклад Джеймсової слабкості.
Філіп пішов уздовж західної стіни повз гостьовий будинок, щоб подивитися, чи є в пріораті відвідувачі. Але велика будівля на одну кімнату була холодна й порожня, а на ґанку лежало торішнє листя. Він повернув ліворуч і рушив через широкий двір з поріділою травою, що відділяв гостьовий будинок — де часом селили мирян і навіть жінок — від собору. Філіп наблизився до західної частини, де був вхід для вірян. Каміння зруйнованої вежі лежало купою у два людських зрости заввишки.
Як і більшість церков, кінгзбриджський собор був збудований у формі хреста. У західній частині був вхід у наву, що утворювала довгу частину хреста. Його перехрестя утворювали дві поперечні нави — на північ і на південь від вівтаря. За перехрестям були хори, призначені для монахів, а за хорами, у найвіддаленішій частині східного краю, розмістилася крипта святого Адольфія, яка досі приваблювала деяких пілігримів.