Декого з братії бентежила навіть і така влада. Їм було б спокійніше, якби їм сказали, як треба голосувати, або передали право ухвалити рішення групі старших монахів. Інші ж зловживали цим привілеєм і нахабніли або вимагали якихось послуг за підтримку. Більшість же була надто схвильована, щоб прийняти правильне рішення.
Того дня в галереї Філіп поговорив з більшістю ченців, поодинці або одразу з кількома, й відверто зізнався, що прагне призначення на цю посаду та вважає, що здатний на більше, ніж Ремігій, — попри свою молодість. Він відповів на їхні запитання, більшість яких стосувалася порцій їжі та питва. Наостанок сказав:
— Якщо кожен з нас прийме рішення після роздумів і молитов, то й результат буде благословенний Господом.
То були завбачливі слова, крім того, він і сам щиро в них вірив.
— Наша бере, — сказав йому Мілій наступного ранку на кухні, коли вони снідали кінським хлібом[51] із дещицею пива, а кухонні робітники розпалювали вогнище.
Філіп відкусив шмат грубого темного хліба й, щоб пом’якшити його, відпив пива. Мілій був кмітливим, моторним молодим чоловіком, ставлеником Катберта й палким прихильником Філіпа. Він мав темне пряме волосся й маленьке личко з акуратними, правильними рисами. Як і Катберт, він радий був служити Господу практичними справами й не відвідував більшості відправ. Його оптимізм насторожив Філіпа.
— Як ти дійшов такого висновку? — скептично спитав він.
— Тебе підтримують усі, хто на боці Катберта: лазаретник, наставник, я — адже ми знаємо, що ти добрий годувальник, а під теперішнім керівництвом ми маємо труднощі з провізією. Багато хто з простих монахів проголосує за тебе з тих самих міркувань: вони думають, що ти краще розпоряджатимешся майном пріорату, а їм буде тепліше й ситніше.
Філіп насупився.
— Не хочу нікого розчаровувати. Моєю першою метою буде ремонт церкви й наведення ладу серед слуг. А вже потім можна подумати про харчі.
— Безперечно, і їм це відомо, — поспішно сказав Мілій. — Ось чому гостинник і ще один-двоє все одно голосуватимуть за Ремігія. Вони прагнуть млявого керівництва та спокійного життя. Інші прибічники — це його давні приятелі: ключар, трапезник, скарбник та інші. Регент — друг ключаря, але, думаю, його можна перетягти на наш бік, особливо якщо ти пообіцяєш призначити когось іншого бібліотекарем.
Філіп кивнув. Регент відповідав за хоровий спів і не хотів додатково дбати про книги.
— Слушна думка, — зауважив Філіп. — Нам потрібна людина, яка збиратиме книги.
Мілій підвівся з табурета й заходився гострити кухонний ніж. Філіп розумів, що в нього забагато енергії і він має чимось зайняти руки.
— Право голосу мають сорок чотири ченці, — сказав Мілій.
Колись їх було сорок п’ять, але тепер одного не стало.
— За моїм підрахунком, за нас вісімнадцять, за Ремігія — десять, шістнадцятеро ще не визначилися. Щоб перемогти, нас мають підтримати двадцять три. Тобто треба схилити на свій бік п’ятьох із тих, хто не визначився.
— Якщо так дивитися, то все просто, — сказав Філіп. — Скільки в нас часу?
— Не знаю. Брати мають провести вибори, але якщо зробити це надто швидко, єпископ може відмовитися затвердити результат. А якщо тягнути надто довго, він може наказати скасувати й вибори. Крім того, він має право призначати кандидата. А сам ще, мабуть, і не дізнався про смерть старого пріора.
— Тоді все може затягнутися.
— Так. І щойно ми будемо певні, що більшість на нашому боці, ти маєш поїхати назад у свій скит і сидіти там, поки все скінчиться.
Це здивувало Філіпа.
— Чому?
— Близькість породжує зневагу. — Мілій завзято вимахував ножем. — Пробач, якщо ображу тебе, але ти сам спитав. Наразі ти немов з німбом ходиш. Ти — малознайома священна фігура, особливо для нас, молодих монахів. Ти створив диво в маленькому скиті, врятував його та змусив цілком себе забезпечувати. Ти — суворий педант, але добре годуєш монахів. Ти — природжений лідер, але сприймаєш зауваження як наймолодший послушник. Ти знаєш Святе Письмо й вариш найкращий сир у королівстві.
— А ти перебільшуєш.