Кров ще лилася з відрізаної голови, коли дівчина пожбурила безголового когутика в чорнявого священника. Тушка не долетіла, але кров забризкала і його, і лицаря, і ченця, що стояли попліч із ним. Вони з прокльонами намагалися ухилитися, але кров забризкала кожного, заляпавши обличчя й заплямивши вбрання.
Дівчина розвернулася й побігла.
Натовп розступився й зімкнувся за нею. На мить запанувало сум’яття. Врешті-решт шериф привернув увагу своїх ратників і гнівно наказав переслідувати втікачку. Вояки намагалися пробратися крізь натовп, жорстоко розштовхуючи чоловіків, жінок і дітей у себе на шляху, але дівчина миттєво зникла, і шериф, хоч і збирався її шукати, знав, що не знайде.
Він відвернувся, роздратований. Лицар, чернець і священник не бачили втечі дівчини. Їхні погляди були прикуті до шибениці. Шериф подивився в тому напрямку. Мертвий крадій висів у зашморгу, бліде молоде обличчя вже починало синіти, а під його ногами, що повільно гойдалися, по заплямованому кров’ю снігу бігав колом безголовий, але все ще живий півник.
Частина перша
1135–1136
Розділ 1
I
У широкій долині, біля підніжжя похилого пагорба, де біг чистий бурхливий струмок, Том будував кам’яницю.
Стіни вже були три фути[10] заввишки й швидко росли. Двоє каменярів, найнятих Томом, працювали під сонцем без упину, їхні кельми черкали, ляпали та стукотіли, а самі вони обливалися потом, згинаючись під вагою каменюк. Син Тома Альфред місив вапняний розчин і вголос рахував, коли засипав пісок. З ними також був і тесляр, що працював за верстаком позаду Тома, ретельно обтісуючи теслом букову колоду.
Альфред мав чотирнадцять років і був рослий, як його батько. Том був на голову вищий за інших чоловіків, Альфред відставав від нього лише на кілька дюймів[11] і досі ріс. Вони мали багато спільного й у зовнішності: в обох було світло-каштанове волосся та зеленяві очі з карими цятками. Їх вважали дуже вродливими. Хіба що Томове обличчя прикрашала кучерява каштанова борода, а в Альфреда тільки пробивався білявий пушок. Том з ніжністю пригадував, що чуб у сина колись теж був такого самого кольору. Тепер, коли Альфред мужнів, Том переймався, щоб той серйозніше ставився до роботи, адже він мусив стати муляром — як і батько. Однак поки що принципи будівництва вселяли в Альфреда нудьгу й спантеличення.
Після завершення будинок мав стати найрозкішнішим в околицях. На першому поверсі буде простора комора зі склепінчастою стелею — щоб уникнути займання. Житлові приміщення — туди вестимуть зовнішні сходи — будуть розташовані над коморою, достатньо високо, щоб стати незручними для нападу та зручними для оборони. Біля стіни розмістять димар, щоб виводити дим від вогнища. Це буде нечуваним нововведенням: Том лише раз бачив будинок із димарем і так вразився, що вирішив неодмінно скопіювати винахід. У кутку зали він зробить невеличку спальню — такі нині були забаганки в графських дочок: вони стали надто делікатні, щоб спати в залі поруч із чоловіками, служницями й собаками. Для кухні передбачалася окрема будівля, адже рано чи пізно на кожній кухні виникала пожежа, тому доводилося будувати її якнайдалі та миритися з тим, що їжа подається ледь теплою.
Том працював над дверним отвором будинку. Одвірки планувалися заокруглені, щоб нагадували колони — на знак знатності молодят, які тут житимуть. Поглядаючи на дерев’яне лекало, що слугувало йому шаблоном, Том прикладав залізне долото й обережно стукав по ньому дерев’яним молотком. Уламки сипались униз, і форма потроху змінювалася. Він знов приклався долотом. Виходило ідеально — така робота годилася б і для собору.
Том колись брав участь у будівництві собору — Ексетерського. Спершу він ставився до цього як до будь-якої іншої роботи. Злився й ображався, коли старший майстер попередив, що його вміння не відповідають вимогам: він знав, що працює ретельніше за звичайних мулярів. Лише згодом зрозумів, що стіни собору мають бути не просто якісні, а бездоганні. Тому що собор зводять для Бога, а також тому, що будівля така велика, тож найменший нахил стіни, найдрібніше відхилення від рівня могли стати для неї фатальними. Томова образа перетворилася на захоплення. Надзвичайна амбітність конструкції та безкомпромісна увага до найменших дрібниць відкрили Томові очі на чудеса його ремесла. Він навчився в ексетерського старшого майстра важливості пропорцій, символізму різноманітних величин і майже чарівних формул, за якими вираховували необхідну ширину стіни або кут східців у ґвинтових сходах. Такі речі зачаровували його. Він з подивом дізнався, що чимало мулярів вважає їх незбагненними.