Вільямів кінь відійшов убік, злякавшись несподіваної метушні. Вільям узявся за віжки й подивився на Волтера, який щойно покінчив із другим вартовим. Той попрацював кинджалом більш уміло, ніж Вільям: він одразу розітнув вартовому горлянку, і той помер беззвучно. «Треба це запам’ятати, — подумав Вільям, — стане у пригоді, якщо треба буде покінчити з кимось безшумно». А потім його осяяла інша думка: «Я зробив це! Я вбив людину!»
Він зрозумів, що більше не боїться.
Вільям віддав віжки Волтерові й підійнявся гвинтовими сходами на вежу вартівні. Нагорі було приміщення з коловоротом, за допомогою якого підіймали міст. Вільям перерубав канат двома ударами меча й викинув вільний кінець із вікна. Той упав на край рову, а звідти — у воду, навіть без сплеску. Тепер міст не можна було знову підняти, щоб завадити батьковому загону. Цей крок вони також обміркували вночі.
Реймонд і Рейнальф підійшли до вартівні якраз тоді, коли Вільям спустився сходами. Спершу треба було виламати велику, оковану залізом, дубову браму, що закривала арку, яка з’єднувала міст із подвір’ям. Вони взяли дерев’яні молотки та долота й заходилися розколювати вапняний розчин навколо потужних навісок. Удари молотком по долоту звучали глухо, але Вільямові вони однаково здавалися страшенно гучними.
Він швидко затягнув тіла вартових усередину. Поки всі стояли на відправі, можна було сподіватися, що їх не знайдуть завчасно.
Вільям забрав віжки у Волтера, і вони зайшли в арку та рушили подвір’ям до стайні. Вільям старався ступати спокійно, без поспіху й уважно видивлявся вартових на вежах. Чи бачив хтось, як обрубок каната впав у рів? Чи почули вони удари молотків? Дехто з них дивився на Вільяма з Волтером, але спокійно, а звуки ударів, які й сам Вільям уже майже не чув, до вежі, напевне, й зовсім не долітали. Він зітхнув із полегшенням. Їхній задум діяв.
Вони дісталися стайні й увійшли всередину. Обидва накинули віжки на брус, але прив’язувати коней не стали, щоб тварини могли втекти. Вільям дістав кресало й вибив іскру, підпаливши солому на підлозі. Подекуди вона була брудна й волога, але все одно зайнялася. Він розпалив ще три невеликі вогнища, і те саме зробив Волтер. Кілька хвиль вони стояли й спостерігали. Коні почули запах диму й почали схвильовано ворушитись у стійлах. Вільям зачекав іще трохи. Вогонь розгорявся — усе йшло так, як і було задумано.
Вони з Волтером вийшли зі стайні та пішли подвір’ям. Біля брами, що ховалася в арці, Реймонд і Рейнальф досі вибивали шматки розчину з-під навісок. Вільям з Волтером попрямували до кухні, щоб склалося враження, наче вони хочуть попросити якоїсь їжі, що здавалося цілком природним. На подвір’ї нікого не було: усі слухали відправу. Мимохідь придивляючись до укріплень, Вільям відзначив, що вартові не дивляться на замок, а спостерігають за полями, як, власне, вони й мали робити. І все одно Вільям постійно чекав, що хтось вискочить із якоїсь будівлі та нападе на них. У такому разі їм довелося б убити нападника просто на подвір’ї, і, якби це помітили, гра була б програна.
Вони обминули кухню та пішли до мосту, що вів на верхнє подвір’я. Ідучи повз каплицю, Вільям чув приглушені звуки служби. Він з радісним збудженням подумав, що граф Варфоломій теж зараз там і нічого не підозрює. Він і гадки не мав, що за милю[65] від його замку зібралося військо й що четверо бійців уже пробралися в його цитадель, а стайня палає. Алієна теж була зараз у каплиці й молилася, ставши на коліна. «Скоро вона стане на коліна переді мною», — подумав Вільям, і кров ударила йому в голову.
Вони дісталися мосту й перейшли його. Про перший міст вони вже подбали, коли Вільям розрубав канат, — щоб їхнє військо мало змогу ввійти. Але граф міг сховатися на верхньому подвір’ї. Наступним завданням Вільяма було підняти другий міст і зробити його непрохідним. Тоді граф опиниться в пастці на нижньому подвір’ї.
Вони підійшли до вартівні, з якої вийшов вартовий і сказав:
— Ви надто рано.
Вільям відповів:
— Нас викликали до графа.
Він наблизився до вартового, але той відступив. Вільям не хотів, щоб воїн відійшов надто далеко, адже тоді він вийшов би за арку, де його могли побачити вартові на валу верхнього кола.
— Граф у каплиці, — сказав вартовий.
— Доведеться зачекати.
Його треба було вбити швидко й тихо, але Вільям не знав, як до нього підступитися. Подивився на Волтера, щоб той щось підказав, але він терпляче чекав з незворушним виглядом.