— У донжоні горить камін, — зауважив вартовий. — Ідіть погрійтеся.
Вільям вагався, і вартовий насторожився.
— Чого ви чекаєте? — роздратовано спитав він.
Вільям гарячково думав, що сказати.
— Можна нам щось поїсти? — нарешті вимовив він.
— Хіба що після служби, — відповів вартовий, — коли в донжоні подадуть сніданок.
Вільям помітив, що Волтер потроху просувається вбік. Якби вартовий хоча б трохи відвернувся, Волтер зміг би підійти до нього ззаду. Вільям зробив кілька кроків в іншому напрямку й сказав:
— Ненав’язлива ж гостинність у вашого графа.
Вартовий повернувся в його бік. Вільям продовжив:
— Ми приїхали здалека….
Тут Волтер кинувся.
Він підскочив до вартового ззаду та схопив його за плечі. Лівою рукою задер йому підборіддя, правою вихопив ножа й розітнув воїну горлянку. Вільям зітхнув з полегшенням. За мить усе було скінчено.
Вільям і Волтер вбили вже трьох, ще до сніданку. Вільяма охопило пронизливе відчуття сили. «Відтепер ніхто не посміє кепкувати з мене», — подумав він.
Волтер затягнув тіло у вартівню. Ця будівля була така сама, як і перша, з гвинтовими сходами, що вели нагору. Вільям підійнявся туди, і Волтер пішов за ним.
Напередодні Вільям не розвідав, як тут усе влаштовано. Він не подумав про це, однак, хай там що, у нього однаково не було тоді переконливого приводу сходити нагору. Він думав, що там має бути коловорот чи хоча б котушка з ручкою, за допомогою яких підіймався міст, але виявилося, що підіймального механізму в цій вартівні не було — лише канат, який треба було тягнути. Вільям і Волтер разом вчепилися в нього, але міст навіть не ворухнувся. То було завдання щонайменше для десятьох.
Вільям на мить збентежився. Інший міст, на вході до замку, підіймався коловоротом. Підійняти його було їм з Волтером під силу. Тут він зрозумів, що перший міст підіймали щоночі, а цей — лише за крайньої потреби.
Однак думати про це не було сенсу. Питання полягало в тому, що робити далі. Якщо вони не можуть підняти міст, то варто хоча б зачинити браму — це також може затримати графа.
Вільям побіг сходами вниз, Волтер не відставав. Але внизу він зупинився, приголомшений. Схоже, не всі були на службі. Він побачив жінку з дитиною, які вийшли з вартівні, і аж похитнувся. Вільям одразу впізнав її. То була дружина Будівника, яку він учора хотів купити за фунт. Вона здійняла пронизливі очі медового кольору, і її погляд прошив його наскрізь. Вільям покинув прикидатися звичайним гостем, що приїхав відвідати графа: він розумів, що її не обдуриш. Не можна було дати їй здійняти тривогу. А для цього треба було вбити її, швидко й тихо, як вони щойно вбили вартових.
Її всевидющі очі зчитали всі ці наміри з його обличчя. Вона швидко взяла дитину за руку та відвернулася від нього. Він намагався її схопити, але жінка була для нього зашвидка. Вона побігла подвір’ям до донжона, і Вільям з Волтером поспішили за нею.
Жінка була дуже прудка, а вони мали на собі кольчуги й несли важку зброю. Вона добігла до драбини, що вела у велику залу, і закричала. Вільям озирнувся на вал. Крик почули щонайменше двоє вартових. Їх було викрито. Вільям зупинився під драбиною, важко дихаючи. Волтер зробив те саме. Спершу двоє вартових, потім троє, потім четверо бігом наближалися до них. Жінка із хлопцем зникли в донжоні, але це більше не мало значення: тепер, коли вартові звернули на них увагу, вбивати її вже не мало сенсу.
Вони з Волтером оголили мечі й стали пліч-о-пліч, готові битися на смерть.
Священник саме здійняв гостію[66] над вівтарем, коли Том зрозумів, що з кіньми щось відбувається. Він чув іржання й тупіт, набагато сильніші, ніж зазвичай. За мить хтось перервав священницьку латину й гучно сказав:
— Димом пахне!
Том також відчув запах диму, як і всі навколо. Він був вищим за інших і міг визирнути у вікно каплиці, якщо стати навшпиньки, тож відійшов убік і глянув у вікно. Стайня була охоплена полум’ям.
— Пожежа! — гукнув він і не встиг нічого додати, як його голос потонув у криках інших людей. Вони кинулися до дверей. Про службу всі забули. Том притримав Марту, щоб натовп не розчавив її, і сказав Альфредові бути поруч, а сам думав, де Елена й Джек.
За мить у каплиці залишилися тільки вони втрьох і роздратований священник.
Том вивів дітей надвір. Люди відв’язували коней, щоб врятувати їх з вогню та носили воду з колодязя, щоб загасити полум’я. Том ніде не бачив Елени. Звільнені коні гарцювали подвір’ям, налякані вогнем, криками та метушнею людей. Том прислухався та спохмурнів: звук копит був занадто гучний, здавалося, коней сто, а не двадцять чи тридцять, їхнє тупотіння заглушало все. Раптом його приголомшило страшне передчуття.
66
Гастія — спеціально виготовлений для таїнства Євхаристії хлібець, який вживають в католицькій та деяких інших церквах Західної Європи.