— Постій тут, — наказав він Марті. — Альфреде, доглядай її.
Він зійшов на вал. Схил був крутий, тому Том дістався вершини повільніше, ніж прагнув. Там він зупинився, важко дихаючи, і подивився навколо.
Передчуття не обмануло, і його серце завмерло зі страху. Великий загін, десь вісімдесят чи навіть сто вершників, мчав полем до замку. То було моторошне видовище. Том бачив, як виблискують кольчуги та мечі наголо. Коні неслися галопом, з їхніх ніздрів здіймалася пара. Вершники, що нахилилися вперед у сідлах, мали зловісний і невблаганний вигляд. Вони їхали мовчки, чутно було тільки оглушливий стукіт сотень копит.
Том озирнувся на подвір’я замку. Невже ніхто не чув наближення війська? Але стукотіння копит заглушали замковий вал і панічна метушня на подвір’ї. Невже вартові нічого не бачили? Але всі вони покинули свої пости, щоб гасити пожежу. Том мав сам здійняти тривогу.
Та де ж Елена?
Нападники наближалися, а Том усе нишпорив очима по подвір’ю. Усе вкривав щільний білий дим від охопленої вогнем стайні. Елени ніде не було видно.
Він помітив графа Варфоломія поруч із колодязем: той намагався керувати гасінням пожежі.
Том спустився з валу й побіг до колодязя. Він не дуже ввічливо схопив графа за плече та сказав йому в самісіньке вухо, стараючись перекричати навколишній галас:
— Це напад!
— Що?
— Нас атакують!
Думки графа досі крутилися навколо пожежі.
— Атакують? Хто?
— Прислухайтеся! — крикнув Том. — Там сотня коней!
Граф схилив голову. Том бачив, як на його блідому аристократичному обличчі промайнула тінь усвідомлення.
— Ти не помиляєшся, хрестом клянуся!
Здавалося, він злякався.
— Ти бачив їх?
— Так!
— Хто ж… А байдуже хто! Сотня коней?
— Так…
— Пітере! Ральфе! — граф, відвернувшись від Тома, покликав своїх помічників. — Це напад: пожежа лише для того, щоб відвернути увагу, — нас атакують!
Як і граф, вони зреагували не одразу, а першою емоцією був страх. Граф закричав:
— Усі до зброї! Швидше, швидше!
Він розвернувся до Тома:
— Ходімо зі мною, муляре, — ти чоловік дужий, допоможеш зачинити браму.
Граф побіг подвір’ям, Том — за ним. Якщо вони встигнуть зачинити браму та підняти міст, то зможуть затримати наступ.
Вони дісталися вартівні. Крізь арку було видно, як наближається ворожа армія. Вершники були вже менше ніж за милю[67] й розосереджувалися, як відзначив Том: швидкі коні попереду, слабші — позаду.
— Подивіться на браму! — крикнув граф.
Том подивився. Обидві стулки оббитих залізом дубових воріт лежали на землі. Він бачив, що навіски були вибиті зі стіни. Хтось із ворогів побував тут раніше. Його нутрощі опалило жахом.
Том озирнувся на подвір’я, знову виглядаючи Елену, але її ніде не було. Куди вона поділася? Він мав бути з нею та захищати її, адже тепер могло статися що завгодно.
— Підняти міст! — наказав граф.
Том зрозумів, що найкращий спосіб захистити Елену — це затримати нападників. Граф побіг гвинтовими сходами нагору, у приміщення з коловоротом, і Том змусив себе піти за ним. Якщо вони піднімуть міст, то навіть за переваги ворога зможуть захистити вартівню. Але коли він добіг, його серце впало. Канат був перерізаний. Вони не могли підняти міст.
Граф Варфоломій люто вилаявся.
— Той, хто це задумав, — хитрий, мов Люцифер, — сказав він.
Раптом Том усвідомив, що ті, хто виламав браму, розрубав канат і влаштував підпал, і досі можуть бути десь у замку. Він з острахом озирнувся, немов шукав зловмисників.
Граф подивився в бійницю.
— Боже милостивий, вони вже майже тут!
Він побіг сходами вниз.
Том мало не наступав йому на п’яти. Кілька лицарів біля брами поспіхом чіпляли до пояса мечі й надягали шоломи. Граф Варфоломій почав роздавати накази.
— Ральфе і Джоне — женіть коней до мосту, щоб завадити ворогові пройти. Річарде, Пітере, Робіне — збирайте всіх і обороняйтеся тут. — Брама була вузька, і навіть кілька бійців могли певний час стримувати натиск супротивника. — Ти, муляре, — забери слуг і дітей на верхнє подвір’я.
Том був радий приводу піти, щоб шукати Елену. Він побіг до каплиці, де так і стояли перелякані Альфред і Марта.
— Біжіть у донжон, — крикнув він. — Усіх жінок і дітей кличте із собою — наказ графа. Мерщій!
Вони негайно побігли.
Том подивився навколо. Йому слід було рушати за ними: Том не хотів втрапити в пастку на нижньому подвір’ї. Але він мав іще трохи часу, щоб виконати наказ графа. Тож побіг до стайні, де люди й досі заливали водою вогонь.