Джонатан знову розвернувся до Робін.
— А ти часом не згадувала смерть членів родини?
— Смерть — ні, — збрехала Робін. — Сказала щось типу: «А якщо з кимось із них щось станеться?»
— Тож ти так само сприймаєш стосунки у термінах матеріалізму? — спитав Вейс.
— Я стараюся так не робити, — відповіла Робін, — але це важко.
— Чи Емілі справді сама заробила всі гроші, які опинилися в її скриньці після поїздки до Норвіча? — спитав Вейс.
— Ні, — по кількасекундній паузі відповіла Робін. — Я дала їй частину грошей зі скриньки, яка була в ятці.
— Чому?
— Мені стало її шкода, бо вона зібрала дуже мало. І їй було так погано, — з відчаєм відповіла Робін.
— Тобто ти збрехала Тайо? Не розповіла йому, як було насправді?
— Я не… мабуть, так, — безнадійно відповіла Робін.
— Як же нам вірити твоїм словам, знаючи, що ти готова брехати принципалу церкви?
— Вибачте, — промовила Робін, знову посупивши носа. — Я не вважала, що це погано — допомогти їй… мені дуже шкода…
— Дрібні злі вчинки накопичуються, Ровено, — мовив Вейс. — Ти можеш думати собі: «Та що такого, трошки збрешу тут, трошки там». Але чистий дух знає, що брехні, великої чи дрібної, бути не повинно. Розповсюдження лжі значить прийняття зла.
— Мені дуже шкода, — вкотре повторила Робін.
Якусь мить Вейс дивився на неї, а тоді сказав:
— Бекко, заповни форму (ПА) і принеси мені з чистим бланком.
— Так, Тату Джею, — відповіла Бекка і вийшла. Коли двері за нею зачинилися, Джонатан нахилився вперед і тихо спитав:
— То ти хочеш покинути нас, Ровено? Бо якщо так — ти абсолютно вільна це зробити.
Робін зазирнула в його непроникні сині очі і згадала історії Кевіна Пірбрайта і Ніав Догерті, Шейли Кеннетт і Флори Брюстер, з яких зрозуміла, що якби існував спосіб безпечно та легко покинути Чапмен-Фарм, це відбувалося б без горювання, психічних зривів та нічних утеч через колючий дріт. Вона більше не вірила, що заради збереження свого прибуткового феоду[12] Вейси не підуть на убивство. Вейс робив цю пропозицію на камеру, доводячи, що Робін була вільна зробити вибір, хоч насправді жодного вибору не було.
— Ні, — відповіла Робін. — Я хочу залишитись. Я хочу навчитися, хочу стати кращою.
— Це означає покуту, — відповів Вейс. — Ти це розумієш?
— Так, — відповіла Робін, — розумію.
— І погоджуєшся, що запропонована покута має бути відповідною до вчинків, у яких ти зізналася сама?
Вона кивнула.
— Кажи словами, — зажадав Вейс.
— Так, — відповіла Робін, — погоджуюся.
Двері за спиною Вейса прочинилися. Повернулася Бекка з двома аркушами паперу та ручкою. Також вона принесла бритву і балончик піни для гоління.
— Хочу, щоб ти прочитала те, що написала для тебе Бекка, — сказав Вейс, а Бекка поклала перед Робін дві форми та ручку, — і, якщо погоджуєшся з цим, переписала ці слова на чистий аркуш і поставила свій підпис.
Робін прочитала текст, написаний акуратним круглим почерком Бекки.
Я була віроломна.
Я розповсюджувала брехню.
Я маніпулювала іншим вірянином і підірвала його довіру до церкви.
Я маніпулювала іншим вірянином, підбурюючи до брехні.
Я вчиняла дії й казала слова, що прямо суперечили вченню церкви про доброту і братерство.
Класними думками, словами та діями я пошкодила узи довіри між мною та церквою.
Я приймаю співмірне покарання за свої вчинки.
Робін взяла ручку і під наглядом своїх чотирьох обвинувачів переписала ці слова й підписалася іменем Ровени Елліс.
— А тепер Бекка поголить тобі голову, — сказав Вейс, — на знак…
Тайо стрепенувся. Батько на мить підняв на нього очі, а тоді усміхнувся.
— Гаразд, обійдемося без гоління. Тайо, ходи з Беккою й допоможи принести ящик.
Тайо та Бекка вийшли, лишивши Вейса та Мадзу мовчки дивитися на Робін. Тоді вона почула човгання, а тоді двері знову прочинилися, і Тайо та Бекка занесли важкий дерев’яний ящик на розмір як великий кофр, який мав отвір завбільшки як поштовий конверт на одному кінці, а ще — віко на петлях і з замком.
— На цьому, Артемідо, я залишу тебе, — сказав Вейс, підводячись і знову пускаючи сльозу. — Навіть якщо гріх був великий, необхідність покарання вселяє в мене відразу. Шкодую, — додав він, притискаючи руку до серця, — що це взагалі потрібно. Шануйся, Ровено, побачимося на іншому боці, коли страждання, сподіваюся, очистить тебе. Не думай, що я не визнаю твоїх дарів розуму та щедрості. Щасливий, — додав він, злегка вклоняючись їй, — що попри все ти вирішила залишитися з нами. Вісім годин, — кинув він Тайо.
12
У Західній Європі в період феодалізму — земля, а іноді посада та прибутки, які одержував васал від свого сеньйора в спадкове володіння з умовою виконання певних обов’язків (військової служби, грошової допомоги тощо).