— І що хотів?
— Запрошував завтра заїхати до нього в офіс.
— Нащо?
— Не уявляю. Голос був напружений. Він тільки сказав, що якщо маю бажання поговорити про його батька, то можу заїхати до нього за чверть перша, і він мене прийме… а ти чого мовчиш?
— Просто це дуже дивно, — сказав Страйк. — Що мало статися, щоб він передумав?
— Гадки не маю.
Знову запала пауза, і Робін подумала про те, що страшенно втомилася, а ще треба якось дістатися додому. Вирвавшись із Чапмен-Фарм, вона весь час хотіла і боялася спати, бо снилися їй жахіття.
— Я думала, що ти розсердишся через Прюденс, а новині про Руфуса зрадієш, — сказала вона Страйку.
— Та я, може, ще зрадію, — відповів Страйк. — Просто такий кульбіт видається мені дивним. Ну добре, я підтасую графіки, щоб ти завтра могла з’їздити на розмову до нього. Ти зараз додому?
— Так, — відповіла Робін.
— Тоді пильнуй, чи не йтиме за тобою твій бурмило чи високий чорношкірий тип із зеленими очима.
Робін пообіцяла пильнувати і поклала слухавку.
Страйк дістав свій вейп, вдихнув пару, а тоді знову взяв до рук резюме Кім Кокран. Як і Мідж, Кокран раніше служила в поліції і пропрацювала у Паттерсона всього пів року, перш ніж скандал із жучками потопив його бізнес. Страйк саме думав про те, що з нею варто провести інтерв’ю, аж тут задзвонив стаціонарний телефон у приймальні.
«Шарлотта», — негайно вирішив він, а тоді здригнувся, згадавши, що Шарлотта мертва.
Він підвівся, підійшов до столу Пат і відповів:
— Корморан Страйк.
— Ой, — промовив жіночий голос. — Я тільки хотіла лишити повідомлення, не думала, що хтось…
— Хто це?
— Амелія Крайтон, — відповіла Шарлоттина сестра.
— А, — сказав Страйк, гірко шкодуючи, що завдав собі клопоту, знявши слухавку, — Амелія.
На мить він замовк, не знаходячи доречних слів. Вони не бачили одне одного багато років, а коли бачилися, то не любили одне одного.
— Співчуваю… мені дуже шкода, — сказав Страйк.
— Дякую, — відповіла вона. — Я дзвоню сказати, що за тиждень повертаюся і хотіла б побачитися з тобою, якщо це можливо.
«Можливо, — подумав Страйк, — але небажано».
— Правду кажучи, я наразі дуже завантажений. Зручно буде, якщо я передзвоню, як матиму чисту годину?
— Так, — холодно відповіла вона, — гаразд.
Вона продиктувала номер свого мобільного і поклала слухавку, лишивши Страйка дратуватися і нервувати. Якщо він знав Шарлотту, вона мусила лишити по собі якусь брудну бомбу, доручивши сестрі честь передати її: лист, записку, якийсь пункт у заповіті, створений, щоб мучити його та утискати, щоб прозвучати останнім і вічним «пішов ти».
Страйк повернувся до кабінету й забрав справу УГЦ та резюме Кім Кокран, а тоді вийшов крізь скляні двері, замкнувши їх за собою. Здавалося, що дзвінок Амелії забруднив його офіс, впустивши привид Шарлотти, яка тепер мстиво дивилася на нього з тіней і питала, чи він, безсердечний, повернеться до роботи, знову (як вона це сприймала) повернувшись до неї спиною.
108
…слід рухатися обачно, як стара лисиця, що ступає по кризі… зволікання та обережність є передумовами успіху.
«Ї Цзін», або «Книга Змін»
Прибувши до будівлі Ґрейт-Джордж-Стріт-Один наступного дня о дванадцятій тридцять, Робін виявила, що дарма уявляла собі Інститут інженерів-будівельників якоюсь спорудою в дусі бруталізму, де функціональність переважає на елегантністю. Руфус Фернсбі працював у гігантському едвардіанському будинку, велич якого вражала.
Коли Робін назвала ім’я того, до кого прийшла, їй вказали на вистелені багряним килимом сходи, які в поєднанні з білими стінами трохи нагадали їй інтер’єр садиби на Чапмен-Фарм. Вона проминула олійні портрети визначних інженерів і вітраж із гербом, який підтримували журавель і бобер, та девізом «Scientia et Ingenio»[16], і нарешті опинилася у видовженому залі з вільним плануванням, де за рядами столів зігнулися працівники, і тільки двоє чоловіків стояли і палко сперечалися про щось.
Інтуїтивний здогад із тих, що не мають раціонального пояснення, підказав Робін, що вищий, сердитіший і ексцентричніший на вигляд із цих двох — це Руфус Фернсбі. Можливо, цей чоловік просто справляв враження людини, яка кидає слухавку, почувши ім’я батька, яким вона незадоволена. Вочевидь, суперечка між ним та нижчим на зріст чоловіком виникла через питання про те, мав чи не мав такий собі Баннерман переслати певний електронний лист.