ців на південному Поділлю та Херсонщині дуже високий, а на Катеринослав-щині досягає рівня, що перевищує навіть зріст гуцулів). Особливо високий зріст кубанських козаків залежить, явна річ, головно від того, що предки їх були з добірної, найбільш розвиненої фізично частини українського населення (запорожців), а крім того, мабуть, ще й од шлюбів з місцевими жінками ріжних кавказських племен, серед яких, наприклад, осетини досягають 1692 мм. В середній смузі України, на заході, у північних бойків та лемків знову виявилось близьке сусідство польського населення, яке трохи послаблюється, однак, близьким сусідством словаків (1683 мм) та чехів (1667 мм). Далі, на північному Поділлю, на Київщині та Полтавщині зріст звиїцується і зовсім падає на Харківщині та на Вороніжчині, де українці стикаються з великоросами (середній зріст— 1657 мм), що їх нижчий зріст теж залежить од инородніх, головним чином фінських низькорослих елементів (мордва — 1643 мм, зиряни — 1628 мм, черемиси — 1615 мм та ин.), які ввійшли тут до складу слав'янського населення. Нарешті, в північній смузі України, поминаючи великоруський вплив на Курщині на зниження зросту, яке найбільш помітне на Чернигівіцині та в північній Волині, могло впливати й те, що там українське, мабуть-таки, перемішалося з литовськими, польськими та великоруськими племенами,— факт, який, на думку новіших учених, спричинився до витворення білоруського племени. На це правдоподібно вказують і згадані вже нами відповідно невисокі відсотки низькорослого та високорослого населення в даних місцевостях, тоді як середній зріст досягає тут значних відсотків, як це можна бачити на таблиці 1.
Отже, ми маємо всі підстави, щоб вважати українців високорослими взагалі. Але тут стає питання, як ми мусимо дивитись на низькорослі елементи українського племени: як на останки старої низькорослої раси, що з’єдналися з великоросами, чи як на порівнюючи новіші етнічні домішки, що з’явилися ззовні. Щойно наведені дані щодо географічного розподілу зросту та наші пояснення щодо меншої високорослости певних місцевостей, особливо у північній смузі України, а також відповідно незначний відсоток малого та нижче середнього зросту на цілій Україні — все це дає нам, здається, право висловитись з певністю на користь того, що зростом українці становлять етнічно одноманітну високорослу масу, в основі якої ніяк не можна припустити злиття двох рас — високорослої та низькорослої.
За дуже важливу, з причини своєї сталости, ознаку вважають відношення продовжного та поперечного діяметрів голови, що визначається так званим ^головним покажчиком, цебто цифрою, яка показує відношення найбільшої ширини черепної части голови до найбільшої її довжини, яку приймають за 100. Відповідно до цього головного покажчика, як етнічні групи, так і окремі індивіди поділяються на довгоголових (доліхоцефали) з головним покажчиком до 77,7, середньоголових (мезоцефали) з головним покажчиком од 77,7 до 80,0 та короткоголових (брахіцефали) з головним покажчиком, вищим за 80,0; в свою чергу довгоголові поділяються на доліхоцефалів та судоліхоцефалів, а короткоголові — на субрахіцефалів (од 80 до
83,3) та брахіцефалів (од 83,3 та вище). Щодо цієї ознаки, то українці, як і взагалі всі слав’яне,— круглоголові, але рівень їх круглоголовости (згідно з нашими обчисленнями, середній головний покажчик українців взагалі рівний 83,4) у ріжних груп населення та в ріжних місцевостях має виключної ваги інтерес. Як у всіх більш-менш мішаних етнічно народів, в українців головний покажчик дає певні хитання, але ці хитання, як ми це зараз побачимо, зовсім не безладні, а, навпаки, дуже многозначні, особливо коли зіставити їх з хитаннями инших ознак.
В північній смузі України, на східньому її краю, на Курщині, знаходимо в українців головний покажчик 83,3. Далі, в східній частині Чернигівіцини головний покажчик трохи вищий за середній (83,6), але в південно-західніх повітах Чернигівщини він зразу дуже сильно падає до 83,0, знижуючись на північному заході до малої субрахіцефалії (81,6). Таким чином тенденція до звищення антропологічних ознак зі сходу на захід, яка помітна й тут, переривається і тут рухом довго- та середньоголових елементів з Великоросії, Білоруси, а особливо з Польщі на крайньому заході.
В середній смузі України вказані хитання менші. Найменшим головним покажчиком, як видно з промірів Кожухова на 120 суб’єктах, одзначаються українці Вороніжчини (81,0), але в дослідах Лебедєва цей покажчик значно вищий та наближається до середнього (83,2), цебто й тут до певної міри повторюється те саме, що ми бачили тільки що в північній смузі. Але далі, на Харківщині, як це дослідив Еркерт на 80 суб’єктах, головний покажчик також близький до середнього (83,2), а на Полтавщині, як показують цифри Чикаленка, Шульгина та Руденка, у північно-східніх повітах — 83,0, а в південно-західніх — 83,5. На Київщині проміри Дібольда (на 200 суб’єктах) дають головний покажчик уже порівнюючи значно вищий (84,5), алеТаль-ко-Гринцевич та Алешо дають значно менший покажчик — 83,2, а Артюхов для південно-західніх повітів дає 84,5 і для Звенигородщини та Таращансь-кого повіту — 82,6. У північній частині Поділля головний покажчик падає до 82,3, а в південно-західній та центральній Волині доходить до 82,1, далі в Галичині звищується од 82,2 до 83,3 у лемків на північному сході та до