Спільний хід висотніх та головних покажчиків вказує вже нам, що до висоти черепа в українців спричинились ті самі обставини, від яких залежить і решта антропологічних ознак. Середній висотній покажчик українців взагалі (71,3), виведений нами з місцевих цифр, так само як і головний покажчик, вищий за висотній покажчик великоросів (за Івановським 70,1) та білорусів (за тим самим автором — 66,1 або, згідно з новими цифрами,— 67,6). Щодо порівняння висотнього покажчика українців з покажчиком поляків, то ми від нього мусимо одмовитись, бо для цього останнього покажчика у польських авторів немає даних, а тому нема їх і в Івановського.
Надзвичайно важливе значіння має в антропології взагалі, а в антропології Росії особливо, личний покажчик, що дає відношення між довжиною та шириною лиця. Під словами довжина лиця розуміють або загальновживане значіння цього слова (од початків волосся на лобі до нижнього краю підборіддя) чи анатомічне його значіння (од так званого ophryon’a, цебто від середини лінії, що торкається верхнього краю бров, до нижнього краю підборіддя). У даному випадку ми маємо на оці лице анатомічне, за найбільшу ширину якого ми приймаємо, як це прийнято в науці, скулястий діаметр (diam. bizygomaxique) цебто так званий повний личний покажчик (index facial total) Топінара.
У північній смузі України личний покажчик незначно хитається між
103,3 та 104,7, притому нам не довелося помітити якої-будь правильности: у північних повітах Курщини він (103,5) нижчий, ніж у повітах південних
(104.5); у східніх повітах Чернигівщини (104,7) вищий, ніж у південно-західніх (103,6); в Овруцькому повіті на Волині він вищий, ніж у північно-західніх волинських повітах (103,3). У середній смузі, в межах Великої України, як, наприклад, на Вороніжчині, а особливо на Поділлю, покажчик цей, мабуть, вищий, ніж у північній смузі (104,3 на Вороніжчині та 105,2 на Поділлю), але він досить помірний на Харківщині (101,3), на Полтавщині
(102.5) та на Київщині (за Алешо — 100,3). У Галичині він зразу спадає до
99,2 у північно-східніх галичан, до 100,3 у північно-західніх, 101,1 у бойків та 101,8 у лемків, доходячи до 105 тільки у центральних бойків.
Трохи менше ця ріжниця помічається в південній смузі України: на Кубані личний покажчик рівний 103,7, у східніх повітах Катеринославщини — 102,0, в західніх— 102,6, на Поділлю — 102,4, а далі, в Галичині— 103,1 у буковинських гуцулів, 102,1 у галицьких, 101,2 в угорських та 101,1 у південних бойків.
Взагалі, виходить, що українці належать до числа більше-менше вузьколицих народів (середній покажчик 102,7), притому вузьколицість ця збільшується помітно, хоч і не цілком правильно, зі сходу на захід, принаймні в середній та північній українських смугах, в міру віддалення від більше широкоскулястого великоруського типу.
Хоч українці взагалі майже вузьконосі (лепторіни), з середнім носовим покажчиком в 70,9, але серед них, явна річ, помічаються певні, не дуже, правда, великі відхилення в бік мезорінії. Найцікавіше те, що найбільш вузьконосе з усіх українців є населення північної смуги (середній покажчик 69,0), притому тільки чернигівці виказуються дуже малими мезорінами (71,2—71,9). В середній смузі носовий покажчик вищий, ніж у північній