2) Двір та його розвиток. Наскільки характеристичні гуцульські селища для утворення села, настільки цікаві й гуцульські гражди як
найяскравіший зразок цілком замкнутого двора. Властиво гражда означає не хату, а високий паркан з дощок зі стріхою; він замикає двір з чільного боку, як це можна бачити на долучених малюнках (табл. VIII, Ь) та на плані (мал. 5).
Хата із граждою, чи, як кажуть, просто гражда, є дім на дві половини (А. А.), з коморою (кліть) (d) та притулами (f), що знаходяться під одною з ним стріхою та які утворює високий дерев’яний паркан; коло дому цей паркан підходить під його стріху, а спереду має свою окрему стріху, що спускається одним, досить вузьким, схилом на около, а другим, дуже широким,— у двір (к), де під ним І знаходиться приміщення для скотини, дров та знаряддя (h, g, і). Отже, увесь гуцульський оседок, цебто двір, що має в собі хату з усіма чисто господарськими будовами, цілком замкнутий та сполучається з окільним світом тільки брамою (1) проти хати (а иноді збоку) та невеличкою хвірткою (m. m.), що з задньої чи бокової притули провадить до саду чи на город. Таку будову гуцульського двору, мабуть, цілком можна пояснити згаданою вище ізольованістю селищ через їх розкиданість; але нам здається, що тут має певне значіння й старовинність гуцульського будівництва, та про цю старовинність ми можемо, не маючи безпосередніх доказів, говорити на підставі загальної архаїчности цілого етнографічного характеру цього населення. В міру того як гуцульські оседки спускаються в долини та починають групуватись в села, вони втрачають свій архаїчний, замкнутий характер; гражда зникає, замісць неї з’являється звичайна огорожа, а холодні будови відділяються від хатн і перетворюються в окремі будинки. Далі, розглядаючи ріжні типи чат, ми побачимо це на долучених фотографіях. Коли ми потім звернемося до безпосередніх сусідів гуцулів до бойків, також верховинців, цебто горців, то в них, правда тільки в місцевостях, недалеких од Гуцульщини, ми можемо помітити останки такої самої замкну-тости. Тут ми бачимо хату, спереду в загальних рисах досить подібну до гуцульської, хоч уже з солом'яною стріхою, а ззаду ця хата цілком подібна
до гуцульської розпологом притул, що тут уже мають назву — килешні. але ще становлять одну цілість з хатою. Ллє в деяких бойків, а почасти й у лемків, загальний розвиток двору пішов у цілком нншому напрямі, а саме: первісний чотирьохкутний двір у них послідовно розгорнувся глаголем, а потім всі його будинки витягнулись п одну лінію під спільною стріхою (мал. 6).
Цн оригінальність розпологу виникла в них, мабуть, під впливом німецького будівництва, що прищепилось тут безпосередньо від словаків. Тому н сліди замкнутого двору тут дуже мало помітні. Цілком ннакше стоїть справа в долині, цебто на Галицькій рівнині. Там, дарма що загальний, зовнішній характер дворів зовсім не подібний до гуцульського, досить часто трапляються все-такн двори з виразною замкнутістю. Як на приклад ми можемо вказати на деякі двори, що знаходяться на Волині, в Бродській окрузі. Це звичайні українські двори, але цілком замкнуті, і в них, зовсім так само, як і в гуцульському дворі, всі будинки знаходяться під одною стріхою і творять прямокутник з одними чи двома воротами; другі ворота ведуть із стодоли в поле. В цій самій місцевості можна спостерігати і диференціяцію плану замкнутого двору: хата і сполучена з нею, а иноді вже й окремо поставлена комора виносяться за межі двору та творять неначе окремий двір, а решта господарських будинків зостається, заховуючи свій первісний вигляд замкнутого квадрата, та перетворюється в так званий підварок, чи загумення, як звуть у селі Лісові. Переступивши старий російський кордон, знаходимо такі закриті двори подекуди на Київщині та на Волині. В селі Вербці біля Ковля можна бачити як майже цілком закритий двір, так і окремо збудований ЦІЛКОМ замкнутий двір, що цілком відповідає галицькому підварку. Доведено, що у давні часи і в цій місцевості всі двори з хатою були замкнуті, а тепер цей характер заховали тільки господарські двори. Далі за Дніпром ми бачимо їх на Чернигівщині, наприклад, у селі ГІсаровці, в Жиди-ннчах (мал. 7), в Чернечій Слободі, подекуди на Полтавщині, а навіть і на Вороніжчині та на Курщині (див. табл. VII, с).