Теж на Лівобережжі, на Київщині, на Поділлі та в південній Галичині, одночасно з п’ятизрубнимн та п’нтибанними церквами зустрічаємо й церкви трьохзрубні та трьохбаннї, які на півночі Київщини, на Волині та майже в цілій Галичині вже цілком домінують. В них ми зустрічаємо також певні упрощення, що також полягають у зменшенні ї майже в повній атрофії східньої та західньої бань, так що церква замісць трьохбаниої являє собою тільки однобанну; зустрічаємо також і ускладнення, що стосується, правда, не до числа бань, а до їх форми; воно полягає найчастіше у збільшенні на кожній з них числа стріх, І це надає їм дуже оригінальний, наче навіть трохи буддійський характер. Ця остання форма найчастіше трапляється у бойків, досягаючи тут свою найвищого розвитку. Своєрідну варіяцію трьохбаниої церкви являють собою церкви у лемків: у них західни баня розвинулась у дзвіницю, розростаючись вгору, і тому найвищою банею стає вже не центральна баня (як скрізь на Україні), а східня, і бані йдуть одна за одною, ступнево знижуючись до східньої — вівтарної, найнижчої. Цн лемківська форма, що витворилась під наявним впливом словацько-чеської церковної архітектури, без сумніву розвинулася з трьохбаниої, І доказом цього служить існування у лемків дуже старовинних церков, в яких середня баня зосталась виша за західню, що перетворена вже в дзвіницю; такого роду приклад нам довелося бачити в селі Довжиці в східній Галичині. Найхарактерніша риса українських п'ятибанних церков—це їх стремліния вгору, і це надає їм легкі стрільчасті форми на відповідно невеликій основі. До певної міри ци риса помітна і в трі.охбанних церквах, як, наприклад, в церкві се. Миколи Чудотворця в Овручі, уже розібраній; але там ця риса значно послаблюється тенденцією трохи поширити основу церкви, додаючи до неї опасання - легку та низеньку галерійку, що йде навколо церкви. Це опасання, що надає західноукраїнським церквам особливо оригінальний характер, стало також постійною властивістю і галицьких трьохбанних церков, з тою тільки ріжни-цею, що там опасання тримається не на стовпчиках чи дерев'яних арках, які наподоблюють муровані, а на виступах брусів зрубу на кутах, шо ступнево скорочуються Отже, опасання тоді виходить висяче, що разом з банями, зложеними з численних виступів, надає церкві ше більше подібности до буддійських будов.
Говорити про походження та розвиток української церковної архітектури при сучасному стані нашого знання, явна річ, дуже тяжко. З одного боку, існування переходових форм од простої однобанної каплички до однобанної, а потім і трьохбанної церкви та цілком припустиме теоретично перетворення трьохбанної церкви, шляхом додавання двох (північної та південної) бань, у церкву п'ятибанну, все це, здавалось би. дає підставу для припущення, що складніші форми українських церков розвинулись з не таких складних, простіших форм. Але, з другого боку, відомий факт, що церковна архітектура була занесена до нас разом із христіянством, та безперечні, здається, докази того, що п’ятибанні церкви у нас були наподоблення мурованих з хрестовим планом,— один з цих доказів можна бачити і в тому, що бані на п’ятибанних церквах на Україні виводяться завше з брусів та являють собою зруби до самого верху,— все це дозволяє, базуючись на тих самих згаданих вніце переходових формах, прийти і до цілком протилежного припущення про можливий розвиток усіх українських церков із церков хрестових, п'ятибанних, через послідовне їх упрощеиня. Останнє припущення здається нам тепер природніше і ніби має за собою більше історичних підстав. Бо ж на Україні, що мусіла ціле своє історичне життя щохвилі одстоювати свою релігійну самостійність, церковна архітектура мусіла також залишатися чистіша, ліпше охоронена від сторонніх впливів, а в Великоросії (не кажучн вже про Польщу, що здавна підлягла західньоєвропенським впливам), де боротьби за національну церкву зовсім не було, помітно далеко більше західніх (скандинавських), а особливо східніх впливів.