В чому ця провина, чому такий нещадний до себе Гавор в оцінці своєї причетності до злочину Каграманяна, чому у нього навіть «не вистачає потрібних слів», щоб висловити свою велику моральну провину перед ним?
Для відповіді на це запитання необхідно з’ясувати, які обставини штовхнули Каграманяна на злочинний шлях та як були використані вони тими, хто, як виявилося, особисто був у цьому зацікавлений.
Перед усім, особливим чином склалися обставини вступу Каграманяна до інституту. Він, як відомо, не збирався вступати до Дрогобицького ВНЗ, у нього не було таких намірів та планів. Після закінчення у Львові школи та педагогічного технікуму Каграманян вирішив спочатку поступити у Львівський державний університет, який відповідав його середній технічній спеціальності і вже деякому досвіду практичної роботи. В цей університет він надав документи, готувався до вступних іспитів та почав їх здавати. Здавав без будь-якої протекції, без будь-яких знайомств, без недостойних намірів.
Але тут Каграманяна спіткала невдача: отримавши позитивні оцінки з української мови та літератури, він отримав незадовільну оцінку з англійської мови та втратив у зв’язку з цим будь-які шанси вступити до вузу.
Що робить Каграманян, яким чином він намагається вийти із становища, що склалося? Він просить дозволу на перездачу англійської мови, другий раз з цього предмету його проекзаменувати. Однак в цьому проханні йому відмовляють і ніякого переекзаменування не дозволяють. Тоді Каграманян вирішив порадитися зі своїм старим знайомим — Ігорем Гавором, зі своїм земляком, людиною, досить досвідченою та авторитетною, до того ж, очевидно, і впливовою, оскільки батько його на той час був народним депутатом місцевої Ради народних депутатів. Про що просив Каграманян свого старшого друга? Він просив допомогти йому перездати англійську мову, предмет, який несподівано йому не вдалося благополучно пройти. Гавор показав з цього приводу так: «Каграманян прийшов до мене, розповів, як складав іспити у Львівський університет, розповів, що отримав двійку з англійської мови, та просив допомогти перездати цей предмет. Я пообіцяв зробити все можливе, пішов до університету, однак у приймальній комісії мені сказали, що всі іспити закінчені і перездача предмету неможлива».
Так склалися обставини, спроба вступити до університету закінчилась для Каграманяна невдачею. Однак цілеспрямованість наміру та характер дій Каграманяна на цьому етапі визначаються тут досить чітко: він шукає легальних шляхів для вступу до інституту, намагається отримати офіційний дозвіл на перездачу англійської мови. Але тут з боку Гавора виникає зовсім несподівана для Каграманяна пропозиція — поїхати у Дрогобич до якоїсь людини, котра посприяє йому у вступі до інституту за гроші, за хабар... Я звертаю вашу увагу на те, що з боку самого Каграманяна такої ініціативи не проявлялося, він такого не припускав, він не з цим прийшов до Гавора. Більше того, сам Гавор показав, що спочатку він не хотів навіть розповідати Каграманяну про свої можливості та зв’язки. «Я, — показав Гавор, — спочатку не збирався говорити про це Каграманяну, але коли він мені став розповідати про свої невдачі та переживання, я ненароком натякнув про це та запропонував йому поїхати до Дрогобича.
Гавор розповів далі про той психологічний стан, в якому перебував Каграманян у той час, що, в кінці кінців, і стало, очевидно, причиною дачі ним згоди на зроблену йому пропозицію: «Бажання потрапити до інституту було у Каграманяна ідеєю «фікс», він був прямо-таки несамовитий».
Величезне бажання потрапити до інституту, почуття гіркої образи від несправедливої, як йому здавалося, оцінки його знань, відсутність можливості перездати іспит і стали, очевидно, тою силою, яка в кінці кінців штовхнула Каграманяна на злочинний шлях.
Гадаю, що слід мати на увазі і ряд інших факторів, які провокували протиправну поведінку Каграманяна.
Коли Гавор говорить, що «відчуває перед Каграманяном свою велику моральну провину», то він мав на увазі перед усім ту обставину, що саме він — людина значно старша його за віком, яка має вищу освіту і до того ж вже сумний досвід власного судового процесу, саме він не тільки не мав морального права сприяти Каграманяну в пошуку злочинних шляхів вступу до інституту, але, навіть навпаки, повинен був всіляко перешкоджати цьому. Однак Гавор повів себе інакше, він скористався ситуацією, що виникла, дезорієнтував Каграманяна, став запевняти його вдатися до нелегального шляху. Більше того, Гавор не заперечував, що був в цьому особисто зацікавлений.