Усвідомлюючи допущені ним порушення чинного законодавства відповідач 14 березня 2002 року видає новий наказ про звільнення № 165, яким звільняє позивача з 25 березня 2002 року. Проте і цей наказ виданий в порушення вимог чинного законодавства про працю, зокрема частини 2 статті 38 Кодексу законів про працю, згідно з якою, якщо працівник після закінчення строку попередження не залишив роботу і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити працівника за поданою раніше заявою.
Навіть якщо брати до уваги факт, що заява позивача не була відкликана належним чином, то строк попередження про звільнення, згідно зазначеної заяви закінчився 1 лютого 2002 року. В судовому засіданні представник відповідача не зміг дати належного пояснення чому позивач був звільнений з посади через місяць після закінчення строку попередження. Натомість вже під час судового розгляду відповідач видає третій наказ про звільнення позивача від 15 травня 2002 року, яким звільняє позивача з посади керівника Авіакомпанії з 25 лютого 2002 року.
Видаючи численні накази про звільнення позивача, відповідач не вважав за потрібне ознайомити позивача з жодним з них, крім того відповідач продовжував табелювати позивача як працівника ВАТ «Авіакомпанія авіалінії України» протягом лютого — березня 2002 року.
Таким чином ситуація склалася наступним чином: з одного боку позивач після закінчення періоду тимчасової непрацездатності виходить на роботу для продовження виконання своїх трудових обов’язків, не підозрюючи про те, що його вже було звільнено з займаної посади і на його місце був призначений новий працівник. З іншого боку відповідач фактично визнаючи позивача дійсним працівником, не допускає його до виконання ним своїх посадових обов’язків, так як позивач не має свого робочого місця, його підпис не є дійсним, його розпорядження як керівника не забезпечені виконанням з боку підлеглих. Цей факт підтверджується всіма свідками, які були викликані в судове засідання. Отже відповідач створив всі умови, які унеможливлювали виконання позивачем своїх обов’язків, а потім на підставі цього невиконання звільнили його з посади. Чи є це чесним і порядним по відношенню до працівника, який має більше 20 років загального трудового стажу, який сумлінно виконував свої посадові обов’язки в якості керівника ВАТ.
Крім того, що такий вчинок відповідача є аморальним, він є ще абсолютно незаконним, оскільки Кодекс законів про працю чітко передбачає, що звільнення за раніше поданою заявою є незаконним і працівник, звільнений у такий спосіб має бути негайно поновлений на роботі.
Вищезазначені обставини підтверджуються долученими до справи копіями наказів про звільнення, копією листків непрацездатності, показаннями свідків Петрова В. П., Іванової О. О., Сидорова К. К., в той час були працівниками
Авіакомпанії і які підтвердили той факт, що позивача не було допущено до роботи після закінчення періоду тимчасової непрацездатності.
Таким чином, шановний суд!
На підставі досліджених доказів вважаю:
Що звільнення Павлюка Юрія Степановича з посади в. о. Голови правління ВАТ «Авіакомпанія «Авіалінії України» відбулося без законних підстав і на підставі статті 235 Кодексу законів про працю Павлюк Ю. С. має бути поновлений на роботі.
Крім того прошу суд вирішити питання щодо сплати позивачеві його середнього заробітку за час вимушеного прогулу на підставі частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю, згідно з довідкою про заробітну плату позивача та з розрахунком заборгованості, наданим позивачем в судове засідання.
9.3.2. Промова у справі журналу «Обрій»
Шановний суд!
Редакцією газети «Обрій» та Ощадним банком в номері 1 за січень 1995 року, матеріали до друку якого були підписані 24.03.1995 р., на сторінці 10 під рубрикою «Лобне місце» опубліковано таку інформацію:
«Настав час розповісти про цікаве спільне підприємство «Альфа», де генеральним директором працює добродій Іван Іванович Іванов. На підставі рішення господарського суду спільне підприємство отримало можливість стягнути з банку 3,73 млн грн.
Ощадний банк нагадує, що безпрецедентні прояви використання судової системи в протизаконних інтересах вже зацікавили компетентні органи держави.