3) В позові Барбу Помпіліу, стверджує, що 09.11.1994 р. належний йому автомобіль угнаний в м. Бухаресті, вул. Бузешт, сектор 1. На підтвердження цієї обставини, він надав суду переклад з румунської на російську мову якогось тексту, з чого робився переклад нам не відомо, оскільки до перекладу не підшито текст з якого його робили, але на його (позивача) думку текст з № 292270/11.02.2000, має підтвердити, що в кримінальній справі № 163758/94 (справа № АК 086/95) за фактом крадіжки автомобіля «Нісан Патрол» сріблястого кольору, з реєстраційним номером В-И-КМК, серія шасі У8ЮМҐС260Ш577017, здійсненої 08.09.11.1994 в м. Бухаресті не було ідентифіковано автора (організатора?) крадіжки, а тому у справі немає обвинуваченого, або засудженого (виконавців?). У той же час, жодних належних доказів, що за фактом викрадення автомобіля порушено кримінальну справу № 163758/94 або справу № АМ 086/95 Барбу Помпіліу суду не надав.
4) У січні 2000 року в ГУ поліції м. Бухареста, зазначає у позові Барбу Помпіліу, йому повідомили, що його викрадений автомобіль знаходиться в Україні і йому слід звертатися в Мінський районний суд м. Києва із заявою про витребування автомобіля з чужого незаконного володіння. Належних доказів на підтвердження цієї обставини Барбу Помпіліу суду не надав.
5) Як мені стало відомо, пише позивач, останнім володарем викраденого у мене автомобіля є Пшеничний Федір Федорович — відповідач у цій справі, який в свою чергу 22.09.1999 у відповідності з договором купівлі-продажу набув даний автомобіль в приватну власність за 2000 гривень. Таким чином, відповідач є добросовісним набувачем. Жодних належних доказів на підтвердження таких тверджень суду надано не було.
Свої позовні вимоги Барбу Помпіліу обґрунтує положеннями ст. 145 ЦК України, стверджуючи, що зазначена норма Закону передбачає, що власник, тобто він, має право витребувати своє майно, у даному випадку автомобіль «Нісан Патрол» від добросовісного набувача тоді, коли річ була викрадена безпосередньо у власника. Погодитися з таким вільним тлумаченням Закону не можна, оскільки згідно положень ст. 145 ЦК України:
«Якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею».
Ця норма Закону визначає конкретні випадки коли власник може витребувати майно від добросовісного набувача, обмежуючи право власника на витребування майна від добросовісного набувача. Ці обмеження, в інтересах добросовісного набувача, стосуються лише випадків, коли майно було набуто за плату.
Шановний Суд, в позовній заяві Барбу Помпіліу зазначає, що Пшеничний Ф. Ф. є добросовісним набувачем належного йому майна. В процесі розгляду справи представник Барбу Помпіліу також підтвердив, що вважає Пшеничного Ф. Ф. добросовісним набувачем, проте доказів цієї обставини справи, яка має суттєве значення у вирішенні спору, крім своїх плутаних пояснень суду не надав і належним чином не довів:
а) що спірний автомобіль вибув з володіння Помпіліу в наслідок крадіжки;
б) що Михальченко В. В. не мав права відчужувати спірний автомобіль;
в) що автомобіль який набув Пшеничний Ф. Ф. є саме тим, що належить Помпіліу.
Тому, в даному випадку при вирішенні спору ст. 145 ЦК України не може бути застосована.
У власноручно підписаному (але без дати) зверненні, доданому до позовної заяви Барбу Помпіліу, офіційно зазначив, що надав суду усі необхідні документи, які доводять те, що саме він Є власником спірного автомобіля. Проте, це далеко не так, і видавати бажане за дійсне передчасно.
У відповідності до вимог ст. 27 ЦПК України: доказами у цивільній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються визначеними ч. 2 ст. 27 ЦПК засобами доказування: поясненнями сторін і третіх осіб; показаннями свідків; письмовими доказами; речовими доказами; висновками експертів. Інші засоби доказування, які можливо допускаються в іноземному праві в ЦПК України не передбачені.