Пам’ятай: чим коротша промова, тим менше шансів провалитися.
* * *
В. ДУБ
З цією нашою співдружною незалежністю — безліч проблем. Наприклад, як нам тепер величати одне одного?
Колись було ясно: товариш. Хай він на сто років від тебе старший, все одно — товариш.
Я, було, попросив одного:
— Товаришу, дай прикурити.
Він і дав... Да так, що я ледве додому доплентався. І ще товаришем називається.
Тоді я подумав: пан. Кажуть же: панове депутати. І вчорашні партократи охоче відгукуються.
Підходжу до дами в горжетці:
— Пані, скажіть, будь ласка...
А вона зміряла мене підведеними очиськами з ніг до голови, пхикнула і до вітрини одвернулася. Не пан я для неї, значить... Ну що ж, коли моє не в лад... Буду казати: громадянин.
Оно у підворітті стоять двоє. Розливають не що-небудь, а коньяк. Я до них:
— Громадяни начальники...
— Вони зраділи:
— О, кореш. Теж сидів? А за що? Скільки накрутили?
— Тьфу ти, і тут промашка. Може, про добродія згадати? Згадав.
Коли в тролейбусі їхав. Вирішив перевірити. Кажу одному в капелюсі.
— Добродію, закомпостируйте квиток.
Він чогось розсердився:
— А може я зовсім не добродій.
Я теж розсердився.
— Ну, тоді ви злодій, — кажу.
Мене, звичайно, побили. І не вступилися. Ні панове. Ні товариш. Одна тільки повнолиця, розмальована, як писанка, пожаліла, хусточку носову дала. Я розчулився:
— Спасибі, женщина.
А вона кокетливо:
— А може, я девушка...
Чорт зна що... Пішов я в неділю на базар, послухати, як народ говорить. А там одне одного найчастіше величають «дамочкою» або «дядьком».
Так і питаю в одного:
— Дядечку, почім сало?
— По сто тридцять, небоже.
Не полінувався, в словник зазирнув: «Небіж» означає — племінник. Гарне слово. Треба запам’ятати.
Приходжу в понеділок до себе в майстерню. Сидять мої хлопці, мене чекають.
— Привіт, небіжчики. Ану вставайте.
Ще так шпарко мої хлопці ніколи не схоплювалися. А Петро навіть заїкатися почав.
— Т-т-т-а ти що? Знущаєшся? Чи після неділі похмелитися забув? Сам ти небіжчик ходячий...
Тепер я до всіх кажу тільки: «ей» або «агов». Міліціонер мене зупинив:
— Ви що, в лісі?
Я не витримав:
— Ні, я в дурдомі. Він сказав:
— Воно й видно.
* * *
П. СЕРГЕЇЧ
1. У всьому, що продумано, розрізняйте необхідне і корисне, неминуче і небезпечне.
2. Не забувайте різниці між міркуваннями, які стосуються суті суперечки і аргументацією, спрямованою на людське, моральне.
3. Бережіться так званих двогострих доказів.
4. Із попереднього правила випливає інше: умійте користуватися двогострими міркуваннями.
5. Не доказуйте очевидного.
6. Якщо вам удалося знайти яскравий доказ або сильне заперечення, не починайте з них і не висловлюйте їх без певної підготовки.
7. Відкиньте все посереднє і ненадійні докази.
8. Доказуючи і розвиваючи кожне окреме положення, не випускайте із виду головної думки й інших основних положень; користуйтеся будь-яким випадком, щоб нагадати те й інше.
9. Не упускайте нагоди викласти сильний доказ у вигляді міркування: одне з двох, тобто дилеми.
10. Не бійтесь погоджуватися із супротивником, не чекаючи заперечення.
11. Якщо докази сильні, слід подавати їх окремо, детально розвиваючи кожен з них; якщо вони слабкі, необхідно зібрати їх в одну жменю.
12. Намагайтеся якомога частіше підкріплювати один доказ іншим.
13. Не намагайтеся пояснювати те, чого самі не зовсім розумієте.
14. Не допускайте суперечностей у своїх доводах.
1. Не розділяйте узагальнені доводи суперечника.
2. Заперечуючи супротивнику, не висловлюйте особливої ретельності.
3. Не залишайте без заперечень сильні доводи супротивника.
4. Не доказуйте, коли можна заперечити.
5. Відповідайте фактами на слова.
6. Заперечуйте супротивнику його власними доводами.
7. Не сперечайтесь проти безсумнівних доказів і правильних думок суперечника.
8. Не спростовуйте неймовірного.
9. Користуйтеся фактами, які визнав супротивник.
10. Якщо захисник обійшов мовчанням неспростовний доказ, обвинувачу слід лише нагадати його присяжним і указати, що його супротивник не знайшов пояснення, яке б усунуло його.