Звуки утворюються під час видиху. Тому його організація має велике значення для постановки мовленнєвого дихання й голосу, їх розвитку й удосконалення. Існують спеціальні вправи, що розвивають і зміцнюють діафрагму, черевні й міжреберні м’язи.
Наприкінці розділу детально розглянемо деякі з них.
Практичні заняття, наведені в розділі, і самостійна робота над вправами допоможуть удосконалити систему дихання.
11.4. Голос
Серед ваших знайомих є люди, у яких голос поставлений самою природою, але такі випадки поодинокі. Та й гарний голос за відсутності спеціального тренування з роками псується, зношується. Проте можна сказати, що кожна людина наділена голосом, який може стати сильним, гнучким, звучним.
Голос утворюється внаслідок проходження повітря, що видихається, через гортань, де після стулення й розмикання голосових зв’язок виникає звук — голос. Які особливості голосу оратора? Передусім — це сила звуку. Сила залежить від активності роботи органів мовленнєвого апарату. Чим більший тиск повітря, що видихається через голосову щілину, тим більша сила звуку.
Важлива умова гучності голосу — польотність. Цим терміном фахівці визначають здатність посилати свій голос на відстань і регулювати гучність.
Суттєве значення має гнучкість, рухливість голосу, уміння легко змінювати його, підкоряючись змісту, слухачам. Рухливість голосу, передусім, торкається його змін по висоті. Висота — тональний рівень голосу. Цікаво, що людський голос може вільно змінюватися по висоті в межах приблизно двох октав, хоча в звичайному мовленні ми задовольняємося трьома — п’ятьма нотами. Діапазон — обсяг голосу. Межі його визначаються найвищим і найнижчим тонами. Звуження діапазону голосу призводить до появи монотонності. Одноманітність звучання притупляє сприйняття, присипляє його.
Добре поставленому голосу властиве багатство тембрального забарвлення. Тембр — забарвлення звуку, яскравість, а також його м’якість, теплота, індивідуальність.
Усі ці властивості голосу виробляються спеціальними вправами. Розвиток голосу — процес індивідуальний і потребує неабияких зусиль. Свідоме тренування голосу (зміна спрямованості звуку в певні місця резонування) може вплинути на зміну його тембру, зняти неприємні відтінки (гугнявість, верескливість), знизити загальний тон. Експериментально доведено, що низькі голоси (порівняно з високими) краще сприймаються слухачами, більше їм подобаються, вони мають більший вплив на аудиторію. Систему вправ для тренування голосу можна знайти в роботах З. В. Савкової і В. П. Чіхачева про голос лектора.
Аби зберігся голос треба слідкувати за верхніми дихальними шляхами, нервовою системою, режимом харчування. Голосовий апарат дуже чутливий до гострої, подразнюючої їжі. Дуже холодні, дуже гарячі, гострі страви, алкогольні напої, паління викликають почервоніння слизової оболонки порожнини рота, глотки. Для уникнення сухості в горлі фахівці рекомендують полоскати горло розчином соди та йоду.
Варто запам’ятати такі поради:
— монотонне мовлення стомлює м’язи голосового апарату, оскільки тоді функціонує тільки одна група м'язів. Чим виразнішим є мовлення, тим воно корисніше;
- не можна швидко ходити в холодну погоду після тривалої роботи голосового апарату, оскільки при інтенсивних рухах дихання частішає, стає глибшим і більше холодного повітря потрапляє в дихальні шляхи.
11.5. Дикція
Для оратора чіткість вимови — професійна необхідність, що сприяє правильному сприйняттю слухачами його мовлення. Дикція — це ясність і чіткість у вимові слів, складів і звуків. Вона залежить від злагодженої та енергійної роботи всього мовленнєвого апарату, який включає губи, язик, щелепи, зуби, тверде й м’яке піднебіння, маленький язичок, гортань, задню стінку глотки (зів), голосові зв’язки. Активну участь у мовленні беруть язик, губи, м’яке піднебіння, маленький язичок і нижня щелепа, тому їх можна й необхідно тренувати.
Невиразним мовлення буває через звучання «крізь зуби», ковтання кінцевої приголосної або звуків усередині слова. Декому властива нечітка вимова свистячих і шиплячих приголосних через нерухому верхню та мляву нижню губу.