Для забезпечення німецької військової промисловості та сільського господарства робочою силою і водночас з метою фізичного винищення і економічного послаблення поневолених народів підсудний Герінг і його поплічники використовували рабську працю іноземних робітників.
Використання примусової праці було заплановано фашистами ще на початку війни. На нараді 7 листопада 1941 року і в наказі від 10 січня 1942 року Герінг вимагав від усіх підвідомчих йому органів забезпечення будь-якими методами німецької промисловості робочою силою за рахунок населення окупованих радянських територій.
6 серпня 1942 року Герінг провів нараду з рейхскомісарами окупованих областей і представниками військового командування. Звертаючись до учасників наради, він сказав: «Ви послані туди не для того, щоб працювати на добробут ввірених вам народів, а для того, щоб викачати все можливе...
Ви повинні бути, як люті собаки, там, де ще щось є. Я намагаюсь грабувати, і якраз ефективно».
Ці наміри були реалізовані. Грабував Герінг, грабували рейхсміністри і рейхскомісари окупованих областей, грабували представники військового командування, починаючи від генерала і закінчуючи рядовим солдатом.
Так діяв підсудний Герінг.
Немає жодного заходу фашистської партії, жодного кроку гітлерівського уряду, в якому не брав би участь Герінг.
Він брав активну участь в усіх злочинах фашистської банди, і за всі свої дії повинен понести належне покарання.
Підсудний Рудольф Гесс уже з моменту зародження партії посідав провідне місце серед нацистських змовників.
Це Гесс був керівником фашистської організації Мюнхенського університету, це він брав участь у мюнхенському путчі, це він разом з Гітлером працював над біблією фашизму — книгою «Майн кампф», виконуючи обов'язки особистого секретаря Гітлера, це він у 1932 році був головою центральної політичної комісії фашистської партії, а після захоплення влади, як заступник фюрера, втілював у життя звірячу політику фашистських головорізів.
Саме Гессу декретом Гітлера від 21 квітня 1933 року було надано «повне право приймати рішення від імені Гітлера з усіх питань, які стосуються керівництва партії».
Слідом за цим Гесс продовжував прибирати до своїх рук все нові й нові пости в гітлерівській Німеччині. З 1 грудня 1933 року він — імперський міністр без портфеля для забезпечення близького співробітництва партії і штурмових загонів з цивільною владою; 4 лютого 1938 року він призначений членом таємної ради; 30 серпня 1939 — членом ради міністрів з оборони імперії, а 1 вересня 1939 року Гітлер оголошує Гесса своїм наступником після Герінга. Гесс отримує також звання обергрупенфюрера СС і СА.
Декретом від 27 липня 1934 року Гітлер зобов’язав керівників усіх відомств і міністерств Німеччини подавати Гессу всі законопроекти на попереднє затвердження.
Гесс займався і розстановкою керівних фашистських кадрів. Про це свідчить указ Гітлера від 24 вересня 1935 року та інші документи, подані Трибуналу обвинуваченням.
Особливо слід відзначити активну роль Гесса в плануванні і проведенні агресивних воєн. Всі агресивні акції гітлерівської Німеччини накреслювалися і готувалися за найбезпосереднішої участі Гесса і підлеглого йому партійного апарату фашистів.
Ще 12 жовтня 1936 року, виступаючи в Баварії, Гесс закликав німців «споживати трохи менше жиру, трохи менше свинини, трохи менше яєць... Ми знаємо, — говорив Гесс, — що іноземна валюта, яку ми таким чином зберігаємо, йде на озброєння. І на сьогодні дійсний лозунг «Гармати замість масла».
Про це ж говорив Гесс і напередодні свого вильоту до Англії — 1 травня 1941 року, виступаючи на заводі Мессершмідта із закликом до продовження агресивної війни.
Разом з Гітлером, Герінгом та іншими керівниками фашистської змови Гесс підписував укази про приєднання до Німеччини захоплених територій.
У людиноненависницьких нюрнберзьких законах, за появу яких несе відповідальність і підсудний, є спеціальний пункт, який уповноважує Фріка і Гесса видавати необхідні декрети для втілення в життя цих законів. Гесс підписав закон «Про охорону крові і честі», указ від 14 вересня 1935 року про позбавлення євреїв права голосу і права роботи в громадських установах, а також указ від 20 травня 1938 року про поширення нюрнберзьких законів на Австрію.