11. Наприкінці XVIII ст. західноєвропейські ідеї поділу державної влади та виокремлення в її системі судової влади були сприйняті й у Російській імперії, до якої належала значна частина українських земель. Разом з тим, поряд зі вживанням терміна «судова влада» в офіційних документах та деяких важливих законодавчих проектах другої половини XVIII та першої декади XIX ст. традиційним був наголос на похідному характері судової влади від влади виконавчої. Винятком можна вважати проект українського правника С. Ю. Десницького 1768 р., який намагався адаптувати вчення про поділ влади до російських умов. Характерним для нього було те, що автор розумів під судовою владою лише судові органи надгубернського рівня.
Губернська реформа Катерини II найпершим завданням ставила саме відокремлення суду від адміністрації. При цьому конкретні правові норми, які це забезпечували, були запозичені, передусім, із права остзейських губерній Російської імперії, найпрогресивнішу частину якого становили шведські закони, для яких загалом не було характерним вирізнення окремої судової влади. Після Катерини II було чимало намагань удосконалити запроваджену нею систему судівництва, яка в загальних рисах проіснувала аж до судової реформи 1864 р. Важливе значення мала кодифікація законодавства у 20-30-х рр. XIX ст., наслідком якої став Звід законів Російської імперії, де у модерних юридичних формах було закріплено всю систему державного судоустрою і докладно врегульовано основні процедури судочинства. Разом з тим запровадження Зводу законів на території України й скасування особливостей українського суду перервало багатолітню традицію його самобутнього розвитку.
12. Судова реформа 1864 р. була однією з найглибших російських буржуазних реформ середини XIX ст. Утім, прогресивні нововведення (відділення суду від адміністрації, виборні мирові суди, розгляд справ за участю присяжних засідателів, заснування адвокатури, гласність судового розгляду, вільне оцінювання доказів тощо) втілювалися в життя неквапливо і непослідовно, зберігаючи рудименти минулого і створюючи численні винятки із загального порядку.
Поза новою судовою системою, зокрема, залишився селянський волосний суд, який вже самим фактом свого існування порушував проголошений принцип рівності всіх станів перед законом.
На українських землях Російської імперії, зокрема в Південно-Західному краї, судова реформа зіткнулася зі специфічними проблемами й мала свої особливості. У відповідь на русифікаторську політику посилювалися національні інтереси та почуття. У зв’язку зі зростанням польського національного й українського селянського рухів у західних губерніях імперії проведення судової реформи розтягнулося на декілька десятиліть, збігаючись у своїй активній фазі з початком реалізації альтернативного курсу на контрреформи.
Від 1881 р. в умовах російського неоабсолютизму судова влада дедалі більше ставала однією з провідних ланок карально-репресивного апарату російського самодержавства. Втім, ні посилення охоронних тенденцій в місцевих і загальних судах, ні подальша «скорострільна юстиція» не змогли убезпечити монархію від кризи, а згодом і цілковитого краху.
13. В імперську добу схожими шляхами йшло формування судової влади на західноукраїнських землях. В імперії Габсбургів етапами цього процесу стало упорядкування єдиної загальноімперської системи станових судів (до 1848 р.), згодом, у час післяреволюційних реформ і контрреформ, — створення системи всестанових судів і апробація суду присяжних (1848–1867 рр.), а після перетворення імперії на двоєдину Австро-Угорську монархію — формування судівництва конституційної монархії з притаманними йому відносно незалежною від адміністрації, хоча й підлеглою імператору, судовою владою і демократичними принципами судочинства (1867–1918 рр.). До досягнень австрійського судівництва можна віднести: визначення єдиної системи загальних судів, їхніх організаційних основ, внутрішньої структури, компетенції; формування професійних вимог до кандидатів у судді та встановлення порядку призначення на суддівські посади; запровадження єдиних вимог перегляду судових рішень; впровадження суддівського самоврядування; утвердження принципів участі громадськості в діяльності судів, зародження конституційної та адміністративної юстиції. Втім, за умов імперського режиму і відмови від принципу поділу влади прогресивні починання у сфері судівництва значною мірою були знецінені, а судова влада залишилася підконтрольною і підзвітною політичній верхівці, тобто імператорському двору.