Інший приклад заміщення гніву спостерігається тоді, коли ви гніваєтеся на брата чи сестру, який/яка має привілейований статус, а не на людину, зобов’язану ставитися до дітей однаково. Зазвичай спрямувати гнів на брата/сестру або на шкільного вчителя видається більш безпечним, ніж на когось із батьків, яких багато хто з нас схильний ідеалізувати навіть у дорослому віці. У наведеному нижче прикладі Свенд спочатку уникав критичного погляду на своїх батьків:
Після багаторічних невдач я вирішив звернутися до психотерапевта. Ми говорили про моє дитинство, і я пригадав декілька епізодів на шкільному дворі, коли мене дражнили інші діти, а черговий учитель не втрутився. Я зрадів тому, що нарешті знайшов причину своє низької самооцінки, тому вирішив припинити терапію, сподіваючись, що тепер усе зміниться на краще.
На жаль, моє коротке спілкування з психотерапевтом не дало значного ефекту. Розмірковуючи про це декілька років, я вирішив поновити курс. За цей час я подорослішав і був готовий копати глибше. Коли спробував терапію вперше, я зовсім не бажав говорити про батьків. Мені це здавалося зрадою. Але тепер я вважаю, що, мабуть, треба було це зробити.
Я боровся з відчуттям сорому й тривоги, коли почав розповідати про те, як мати фактично прогледіла мене, адже була надто зайнятою собою, щоб цікавитися, хто я і ким є насправді.
Це був тривалий процес, однак я вивільнив низку надзвичайно болісних спогадів про стосунки з матір’ю. Це було неприємно, але я бачив, що воно допомагає, і тоді почав відчувати й аналізувати себе на глибшому рівні. Гнів на того вчителя, який я весь час плекав, утратив свою силу.
Свенд, 61 рік
Клієнти у психотерапії схильні спочатку розповідати про ті ситуації, що виправдовують їхніх батьків. Якщо ви знайшли коріння своїх проблем в епізодах, що не мають жодного стосунку до ваших найближчих опікунів у дитинстві, це нормально, особливо якщо ваші висновки поліпшують вам життя. Але якщо ні, треба шукати на глибшому рівні.
Ви також стаєте свідком заміщення гніву на роботі, де гнів і фрустрація спрямовуються на якогось колегу, який у жодному разі не є первинною причиною вашого невдоволення цим місцем. Можливо, з вами працює авторитарний і в цілому неприємний начальник, якому ніхто не сміє висловити свій гнів. Значно легше в такій ситуації бурчати або діставати колегу і в такий спосіб компенсувати гнів та фрустрацію. Колега, який потерпає від такого ставлення, зазвичай не дуже «зубастий», тож виливати на нього свій гнів цілком безпечно.
Можлива така ситуація, коли ви дізнаєтеся від однокашника або колеги, що людина, за якою ви сумуєте, потерпає від поганого ставлення іншої особи, і самі починаєте злитися на ту іншу особу. Але якщо та особа — небайдужа вам людина, ситуація стає вкрай неприємною. Щоб не почуватися розщепленим, ви, найімовірніше, пристанете на чийсь бік і будете гніватися або на третю особу, або на людину, яка почувається ображеною.
Те саме відбувається в сім’ях, і досить часто — неусвідомлено. Якщо один із батьків дуже сердиться на іншого, ви ризикуєте присвоїти не свій гнів. Приміром, ви можете відчувати гнів або сильне роздратування до батька, але не будете усвідомлювати справжньої причини. Тоді пильнуйте — цілком можливо, що це мати, бабуся, брат, сестра чи інша близька особа несвідомо навіяли вам свій гнів. Таке трапляється — навіть якщо ви ніколи не обговорювали це відчуття. Ми несвідомо зчитуємо мову тіла та інші сигнали, які свідомість навіть не помічає. Так чи інакше, але нас це зачіпає на емоційному рівні.
У поколінні моїх батьків було багато домогосподарок, які ніколи не будували — чи, скоріш, ніколи не насмілювалися будувати кар’єру. Багато з них зі зрозумілих причин перебували у стані постійної тривоги. Тож діти досить часто зростали в емоційно нездоровій атмосфері. Вони могли всотати материнський гнів, спрямований на батька, оминувши емоційно теплі, близькі стосунки з ним.
Коли ви відчуваєте гнів, природу якого не розумієте, або він надто гострий, варто з’ясувати, чи не сталося це через вашу вірність людині, яка гнівається на іншу особу, котра тепер є об’єктом і вашого гніву.
Ви можете прочитати більше про гнів та про те, як і з ним упоратися, у моїй книжці «Емоційний компас».