— Ой, леле! Що це я кажу… — зойкнула бабуся, й знову рясні сльози каяття покотилися з її очей.
розділ одинадцятий
де з'являється крокодил Кирило. Благородний плазун з останніх сил затримує процес травлення й благає врятувати з його черева улюбленого вчителя і друга
У цю мить двері розчахнулися, й до кімнати повільно вповз великий зелений крокодил. Він ледве тяг свого потворного роздутого живота по підлозі. З очей його невтримно крапали сльози. Серед мертвої тиші чулося клацання крокодилячих пазурів по кахляній підлозі лабораторії.
Тишу порушив зойк прекрасної Зореслави.
— Татусь! Він там! — Дівчина показала правицею на крокодилове черево.
— Як це сталося? — Гриць звернувся до бабусі, але та не могла говорити, вона все ще перебувала у трансі, в який увів її Суперагент 000.
Та раптом озвався Шніцель:
— Все дуже просто. І страшно. До нашої лабораторії проникли члени її банди. Удаючи тележурналістів, вони встановили тут свої підслухувальні пристрої. Ні професор, ні ми з Кирилом ні про що не здогадувалися. А негідникам вдалося записати деякі професорові відкриття. Вони дізналися, як за допомогою спеціальних біопроменів впливати на центри агресивності в тварин. І ось сьогодні вранці, коли професор Байда, нічого не підозрюючи, увійшов до своєї лабораторії, Кирило, його найближчий учень і соратник, зжер його разом з черевиками…
розділ дванадцятий
у якому вражена Зореслава чує голос свого тата і вже вкотре зомліває, а Гриць витягає з крокодилової пащеки замість професора шкіряні італійські черевики
— Тату, ти чуєш мене? — безнадійно зойкнула Зореслава.
І зненацька у відповідь почулося:
— Чую, доню, чую! — Голос долинав із черева крокодила.
Усі на мить заклякли. А тоді Зореслава вже вкотре, мов підкошена, почала падати на кахляну підлогу. Та знову Суперагент 000 в уламок секунди підскочив до прекрасної блондинки й мужньою правицею підхопив тендітну дівчину. Обережно поклавши зомлілу красуню у' крісло, Гриць підступив до Кирила.
Суперагент зрозумів, що тепер уся надія на його моральні та фізичні якості. Отож він вхопився за зубасту пащеку Кирила й рвучким рухом розкрив її. Потім устромив між величезними щелепами стільця. Перед очима враженого агента з’явилося два шкіряні італійські черевики, що визирали з крокодилячої горлянки.
— Врятуйте мого тата! — То озвалася прекрасна Зореслава, яка щойно прийшла до тями і у відчаї зазирнула у бездонну пащеку крокодила, ламаючи руки.
— Не хвилюйтесь, люба дівчино! Я врятую вашого батька! Врятую його для вас, врятую для друзів та родичів, а головне, врятую його для світлого майбутнього усієї нашої цивілізації.
І, проказавши це, Суперагент 000 міцно вхопив обидва черевики й рвучко смикнув їх до себе. Здавалося, ще мить — і життя професора буде врятоване. Та ба! В руках у Гриця опинилася лиш пара прекрасних італійських черевиків, а сам він з гуркотом, перевертаючи меблі й трощачи скляний лабораторний посуд, упав на підлогу.
розділ тринадцятий
де Гриць знову сідає в позу лотоса й веде внутрішній діалог із крокодилом
Суперагент 000 зціпив зуби. О жах! Його ганьбу бачив кіт Шніцель, бачив крокодил Кирило, бачила бабця-ніндзя і, що найстрашніше, чарівна, незрівнянна Зореслава. Та Гриць Мамай не був би Суперагентом 000, якби у цей критичний момент свого життя розгубився. Він зосередився, хутко сів у позу лотоса і глибоко вдихнув життєву силу— прану. Прана розтеклася по усьому організмові, усіх кінцівках, м’язах, кістках та сухожиллях Суперагента 000.
Гриць підвівся і повільно наблизився до крокодила. Він глянув у заплакані крокодилові очі і зрозумів, що плазун глибоко страждає. Гриць увійшов у телепатичний зв’язок із Кирилом і почув у своїй голові крокодилячий голос.
Побіжно Суперагент 000 відзначив, що Кирило розмовляє добірною вкраїнською мовою:
— Благаю вас, шляхетний герою, визволіть мого друга й учителя. Я ледве стримую виділення шлункового соку. Ось-ось почнеться процес травлення, і я, всупереч своїй волі, перетравлю геніального ученого!
— Не хвилюйтеся, пане Кириле, — так само ввічливо подумки відгукнувся Гриць. — Зараз і я вас загіпнотизую, і ви з роззявленим ротом застигнете на кілька хвилин і не будете відчувати нічого.
Та враз до їхнього німого діалогу долучився третій голос. То був кіт Шніцель:
— Вам нічого не вдасться зробити, пане Грицю. Лише біохвилі професора Байди можуть впливати на Кирила. — І кіт у розпачі схопився лапами за голову.
розділ чотирнадцятий
у якому прекрасна Зореслава стає не лише коханою подругою, а й бойовою соратницею Гриця Мамая, витягаючи рідного тата з черева крокодила
І тут вперед виступила прекрасна Зореслава:
— Я єдина знаю секретний шифр, за допомогою якого можна увімкнути татів біохвильовий апарат.
Дівчина підійшла до великого сейфа і, мов піаністка, пробігла пальцями по кнопках сигналізації. Дверцята сейфа безшумно розчинилися. Зореслава сягнула рукою у темні нутрощі сейфа й легко витягла звідти невеличкий апарат, схожий на мікроскоп. Тільки на кінці в нього був широкий, як у фотоапарата, об’єктив.
Зореслава навела на Кирила об’єктив апарата — й з нього заструменіли сліпучі жовто-золоті промені.
— Зараз він завмре, — прошепотіла Зореслава.
І справді, в ту ж мить крокодил застиг із роззявленою пащекою. З його очей перестали бігти сльози, і, ясна річ, негайно припинився процес травлення.
— Я допоможу вам, — мовила красуня.
Суперагент вдячно хитнув головою. Він міцно вхопив ліву ногу професора, а чарівна Зореслава — праву. Гриць подав знак, і вони синхронно почали витягати професора зі шлунка розумного плазуна. Крокодил і не поворухнувся.
“Отак би все життя йти рука в руці”, — подумав Гриць.
“Отак би тягти й тягти тата за ногу, аби бути поруч з цим мужнім і скромним юнаком”, — подумала й собі прекрасна Зореслава.
Двоє закоханих так палко віддалися справі порятунку видатного вченого, що незчулися, як спершу нижня частина професорового тулуба, потім погруддя, а тоді вже й голова опинилися на волі.
“А от і третій героїчний вчинок”, — озвався баритон.
Ще мить — і ось уже видатний учений впав в обійми коханої дочки. Потім він вдячно потис правицю Суперагента 000. Слів не було. Та вони були й зайві.
розділ п'ятнадцятий
і останній, де читач, ледве стримуючи сльози, прощається з тепер уже улюбленим Суперагентом 000 і в якому позитивні герої вирушають у світле майбуття. Гриць Мамай дає останні цінні вказівки Шніцелю та крокодилові Кирилу, а внутрішній голос схвально мовчить
Міцно взявшись за руки, професор Байда, його красуня-дочка й Суперагент 000 рушили вперед. Куди вони йшли? Може, до лазнички, може, до громадської лазні. Але було зрозуміло одне: віднині Суперагент 000, прекрасна Зореслава та професор Байда йтимуть по життю разом.
Гриць озирнувся, виходячи крізь двері останнім:
— Шніцелю! Займіться, будь ласка, цією нещасною старою жінкою. Її місце у притулку для колишніх карних злочинців. Там її навчать співати народних пісень, вишивати гладдю та хрестиком, а може, й виготовляти макраме. Що ж до бандитів, замкнених у сміттєзбірнику, то пошліть до них Кирила. Він знатиме, як їх перевиховати…
— А Льосік? Що робити з цим собакою-вбивцею? — поцікавився Шніцель.
— Та нехай ще постоїть тут, у лабораторії. А згодом професор Байда переробить його на собаку-поводиря для сліпих інвалідів.
Юнак усміхнувся широко й безтурботно. І полинув услід за коханою дівчиною та її врятованим татом.