Выбрать главу

Костецкий Анатолий Суперклей Христофора Тюлькина, або 'Вас викрито — здавайтесь!' (на украинском языке)

Фантастично-пригодницька повiсть-жарт

Роздiл перший ТАЄМНИЦЯ СТАРОГО САРАЯ

Почалося з того, що в будиночку Лукерiї Лукiвни та Сидора Силовича почали зникати речi. I коли б то зникали коштовностi, — примiром, порцеляновий чайний сервiз, набiр срiбних ложечок для кави чи вазочки для варення з кольорового чеського скла, — варто було б калатати на сполох. Але зникали зовсiм не коштовностi, а звичайнi буденнi речi.

Першою зникла пляшечка з клеєм "Марс", яким можна склеювати шкiру, дерево, скло та порцеляну. Лукерiя Лукiвна саме збиралася пiдклеїти шкiряну облямiвку на домашнiх капцях Сидора Силовича, свого чоловiка, бо вiн завжди загинав задники й обривав облямiвку. Отож Лукерiя Лукiвна вiдчинила шухляду з написом "Побутова хiмiя", де мав стояти клей, — i не знайшла його на мiсцi.

Спершу вона подумала, що сама десь запроторила пляшечку — та й забула. Таке з нею iнколи траплялося: то покладе кудись окуляри й шукає цiлий день, то закине десь газети i не може потiм знайти, а то й насипле солi в баночку з написом "Цукор" — i вся родина кривиться вiд солоного чаю.

Щоб якось позбутися оцiєї своєї вади, Лукерiя Лукiвна понаклеювала на всi баночки, коробки та шухляди етикетки з написами "Iнструменти", "Ложки, виделки, ножi" тощо — i плуталася вже менше, хоч подеколи пам'ять зраджувала їй.

Тож не дивно, що при такiй вдачi Лукерiя Лукiвна спершу не звернула уваги на пропажу клею,

"Мабуть, клей увесь вийшов, — подумала вона, — а я про це й забула". Вона вирiшила завтра купити нову пляшечку "Марсу", а зараз, поки до роботи ще лишався час, — бо Лукерiя Лукiвна, як i її чоловiк, працювала в другу змiну, — почистити соляною кислотою ванну. Та, на превеликий подив, кислоти на мiсцi теж не було!

Це вiдкриття вже насторожило її — i Лукерiя Лукiвна заходилась перевiряти всi свої баночки, коробочки й шухляди.

Все i всюди було на мiсцях: у коробцi з написом "Iнструменти" лежали незайманi терпуги, молотки, викрути, свердла та багато iншого приладдя; з шухлядки "Ложки, виделки, ножi" теж нiчого не пропало; навiть у бляшанцi з етикеткою "Шурупи" нiхто нiчого не торкав.

Та коли Лукерiя Лукiвна почала обстежувати шухляду "Побутова хiмiя", то, крiм пляшечки клею i соляної кислоти, вона не знайшла ще двох пачок синтетичного прального порошку, пляшки ацетону, бляшанки з силiкатним клеєм, коробочки зi спиртовими таблетками й тюбика з пастою для полiрування меблiв.

Лукерiя Лукiвна не вiдала, що й дiяти!

Чоловiка вона вирiшила не турбувати — вiн вiдсипався пiсля другої змiни. "Та й чи варто казати йому? — засумнiвалася Лукерiя Лукiвна. — Напевне, я просто забула, куди все це подiвала. Мабуть, у мене знову погiршилася пам'ять". I вона вирiшила перед роботою зазирнути до лiкаря, до якого вже колись зверталася.

Лiкар дуже уважно вислухав скарги й заходився обстежувати вiдвiдувачку. Вiн довго вдивлявся в її очi, вiдтягуючи то верхнє, то нижнє вiко, стукав гумовим молоточком Лукерiї Лукiвнi то по правому, то по лiвому колiну, й вiд того в неї так смiшно дригалися ноги, що вона ледь стримувалась, аби не розреготатися. Пiсля цього лiкар кiлька хвилин водив перед самiсiньким носом Лукерiї Лукiвни вказiвним пальцем.

Скiнчивши нарештi обстеження, вiн трохи походив кабiнетом, раз по раз зиркаючи то на стелю, то на пiдлогу, то за вiкно, а тодi сказав:

— Я нiчого у вас не знайшов. Ви — цiлком здорова жiнка. А забудькуватiсть притаманна в тiй чи iншiй мiрi всiм, навiть менi. Я порадив би вам завести спецiальний зошит i надалi записувати в нього, що й куди ви кладете чи ставите. Це, гадаю, допоможе вам зосередитись i тренуватиме вашу пам'ять.

Висновок i порада лiкаря заспокоїли Лукерiю Лукiвну, й вона весело поспiшила на роботу. А наступного дня придбала зошит, розлiнiювала його на двi колонки й пiдписала: над лiвою — "ЩО", над правою — "ДЕ".

Тепер Лукерiя Лукiвна щоразу, розставляючи речi, занотовувала, примiром, таке: "Що" — "Сiль", "Де" — "Баночка з етикеткою "Сiль". Або: "Що" — "Викрутка для швейної машинки", "Де" — "Коробка з етикеткою "Iнструменти".

I це допомагало. Принаймнi нiхто бiльше не куштував солоного чаю чи солодкого борщу.

Цiлий тиждень Лукерiя Лукiвна аж сяяла — як у неї все добре виходить! На радощах вона поновила навiть свої запаси побутової хiмiї, старанно при цьому занотувавши, що й куди поставила, i в перший же вихiдний пiдклеїла капцi Сидора Силовича.

Та ось настав понедiлок. Лукерiя Лукiвна вирiшила влаштувати пральний день. Зранку вона замочила бiлизну i, поки та вiдкисала, приготувала обiд, подивилась по телевiзору повтор чергової серiї телефiльму "Слiдство ведуть знавцi" i прополола на городi картоплю. Тепер можна було братися й за бiлизну.