Читать онлайн "Суперклей Христофора Тюлькiна, або «Вас викрито — здавайтесь!»" автора Костецкий Анатолий Григорьевич - RuLit - Страница 1

 
...
 
     


1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 « »

Выбрать главу
Загрузка...

Розділ перший

ТАЄМНИЦЯ СТАРОГО САРАЯ

Почалося з того, що в будиночку Лукерії Луківни та Сидора Силовича почали зникати речі. І коли б то зникали коштовності, — приміром, порцеляновий чайний сервіз, набір срібних ложечок для кави чи вазочки для варення з кольорового чеського скла, — варто було б калатати на сполох. Але зникали зовсім не коштовності, а звичайні буденні речі.

Першою зникла пляшечка з клеєм «Марс», яким можна склеювати шкіру, дерево, скло та порцеляну. Лукерія Луківна саме збиралася підклеїти шкіряну облямівку на домашніх капцях Сидора Силовича, свого чоловіка, бо він завжди загинав задники й обривав облямівку. Отож Лукерія Луківна відчинила шухляду з написом «Побутова хімія», де мав стояти клей, — і не знайшла його на місці.

Спершу вона подумала, що сама десь запроторила пляшечку — та й забула. Таке з нею інколи траплялося: то покладе кудись окуляри й шукає цілий день, то закине десь газети і не може потім знайти, а то й насипле солі в баночку з написом «Цукор» — і вся родина кривиться від солоного чаю.

Щоб якось позбутися оцієї своєї вади, Лукерія Луківна понаклеювала на всі баночки, коробки та шухляди етикетки з написами «Інструменти», «Ложки, виделки, ножі» тощо — і плуталася вже менше, хоч подеколи пам'ять зраджувала їй.

Тож не дивно, що при такій вдачі Лукерія Луківна спершу не звернула уваги на пропажу клею, «Мабуть, клей увесь вийшов, — подумала вона, — а я про це й забула». Вона вирішила завтра купити нову пляшечку «Марсу», а зараз, поки до роботи ще лишався час, — бо Лукерія Луківна, як і її чоловік, працювала в другу зміну, — почистити соляною кислотою ванну. Та, на превеликий подив, кислоти на місці теж не було!

Це відкриття вже насторожило її — і Лукерія Луківна заходилась перевіряти всі свої баночки, коробочки й шухляди.

Все і всюди було на місцях: у коробці з написом «Інструменти» лежали незаймані терпуги, молотки, викрути, свердла та багато іншого приладдя; з шухлядки «Ложки, виделки, ножі» теж нічого не пропало; навіть у бляшанці з етикеткою «Шурупи» ніхто нічого не торкав.

Та коли Лукерія Луківна почала обстежувати шухляду «Побутова хімія», то, крім пляшечки клею і соляної кислоти, вона не знайшла ще двох пачок синтетичного прального порошку, пляшки ацетону, бляшанки з силікатним клеєм, коробочки зі спиртовими таблетками й тюбика з пастою для полірування меблів.

Лукерія Луківна не відала, що й діяти!

Чоловіка вона вирішила не турбувати — він відсипався після другої зміни. «Та й чи варто казати йому? — засумнівалася Лукерія Луківна. — Напевне, я просто забула, куди все це подівала. Мабуть, у мене знову погіршилася пам'ять». І вона вирішила перед роботою зазирнути до лікаря, до якого вже колись зверталася.

Лікар дуже уважно вислухав скарги й заходився обстежувати відвідувачку. Він довго вдивлявся в її очі, відтягуючи то верхнє, то нижнє віко, стукав гумовим молоточком Лукерії Луківні то по правому, то по лівому коліну, й від того в неї так смішно дригалися ноги, що вона ледь стримувалась, аби не розреготатися. Після цього лікар кілька хвилин водив перед самісіньким носом Лукерії Луківни вказівним пальцем.

Скінчивши нарешті обстеження, він трохи походив кабінетом, раз по раз зиркаючи то на стелю, то на підлогу, то за вікно, а тоді сказав:

— Я нічого у вас не знайшов. Ви — цілком здорова жінка. А забудькуватість притаманна в тій чи іншій мірі всім, навіть мені. Я порадив би вам завести спеціальний зошит і надалі записувати в нього, що й куди ви кладете чи ставите. Це, гадаю, допоможе вам зосередитись і тренуватиме вашу пам'ять.

Висновок і порада лікаря заспокоїли Лукерію Луківну, й вона весело поспішила на роботу. А наступного дня придбала зошит, розлініювала його на дві колонки й підписала: над лівою — «ЩО», над правою — «ДЕ».

Тепер Лукерія Луківна щоразу, розставляючи речі, занотовувала, приміром, таке: «Що» — «Сіль», «Де» — «Баночка з етикеткою «Сіль». Або: «Що» — «Викрутка для швейної машинки», «Де» — «Коробка з етикеткою «Інструменти».

І це допомагало. Принаймні ніхто більше не куштував солоного чаю чи солодкого борщу.

Цілий тиждень Лукерія Луківна аж сяяла — як у неї все добре виходить! На радощах вона поновила навіть свої запаси побутової хімії, старанно при цьому занотувавши, що й куди поставила, і в перший же вихідний підклеїла капці Сидора Силовича.

Та ось настав понеділок. Лукерія Луківна вирішила влаштувати пральний день. Зранку вона замочила білизну і, поки та відкисала, приготувала обід, подивилась по телевізору повтор чергової серії телефільму «Слідство ведуть знавці» і прополола на городі картоплю. Тепер можна було братися й за білизну.

     

 

2011 - 2018