— А чимала, — погодився Пташиний Бос. — Що чимала, то чимала.
— А ще ж він хоче оплатити й мій авіапереліт від Монтани до Філадельфії плюс мій зворотний шлях. Тож загальна сума зменшиться до чотирьох тисяч чотирьохсот двадцяти доларів і сімдесяти восьми центів.
Пташиний Начальник був приголомшений цими цифрами.
— І це все одно величезна сума як для птаха, — мовив він. — Що ж він збирається з усім цим зробити?
— Віддасть усе своєму батькові, старому лебедю.
— Ну, а той що робитиме з цим багатством?
— Той полетить назад до музичної крамниці, що в Біллінґсі, й віддасть гроші крамареві — як компенсацію за вкрадений інструмент.
— Усі ті гроші?
— Так.
— Але ж сурма коштує аж ніяк не чотири тисячі чотириста двадцять доларів і сімдесят вісім центів.
— Та я знаю, — сказав Сем. — Але старий лебідь під час свого нальоту завдав ще деякої шкоди й самій крамниці. Шугнув мов Люцифер з небес і геть розтрощив вітрину. Він там добряче наколобродив.
— Ну, нехай, — розвивав думку Пташиний Бос. — Але й на ремонт піде куди менше грошей за ту суму.
— Та й я так думаю, — погодився Сем. — Але після виплати боргу гроші взагалі стануть зайвиною для Луї, і тому він хоче все-все віддати потерпілому власникові крамниці.
Грошова тема начебто неабияк зацікавила Пташиного Начальника. І він подумав, як приємно було б узагалі відмовитися від грошей — вилучити б їх з ужитку! Він відкинувся на спинку крісла. Йому ніяк не вірилося, що один з його лебедів спромігся накопичити понад чотири тисячі доларів і що всі ті гроші — он там, теліпаються в калитці у нього на шиї!
— Що таке гроші? — сказав він. — Птахам куди легше обійтися без них, ніж людям. Якщо котрийсь птах і заробить яку копійчину, то майже весь той його заробіток буде чистим прибутком. Птахові не треба йти до супермаркету, аби купити десяток яєць і фунт масла, а ще два рулони паперових серветок, бляшанку томатного соку, та півтора фунта добрячого стейку, та бляшанку консервованих персиків, та дві кварти знежиреного молока, та ще пляшечку фаршированих оливок. Птахові не треба сплачувати щомісячні відсотки за куплений на виплат будинок чи іпотечний кредит. Птах не страхує свого життя у страховій компанії, аби потім виплачувати лажі за полісом. Птах не має автівки, а отже не купує гасу й мастила, не платить за ремонт машини, не веде її до мийки й не платить за її миття. Птахи та й взагалі тварини — щасливчики. Вони не мусять постійно придбавати собі всякі речі, як це роблять люди. Можна навчити мавпу їздити на мотоциклі, але я не чув про таке, щоб мавпа пішла та й купила собі мотоцикл.
— Так то воно так, — відгукнувся Сем. — Але ж декотрі тварини таки люблять придбавати речі, дарма що нічого за них не платять.
— Як, наприклад? — запитав Пташиний Начальник.
— Як, наприклад, пацюк, — сказав Сем. — Пацюк спочатку вигребе собі якусь оселю, але потім він туди чого тільки не поназносить — брелоків та всякого блискучого дріб’язку. Всього невеличкого, що тільки йому сподобається.
— Твоя правда! — визнав Пташиний Бос. — Абсолютно точні дані, Семе! Здається, ти багато знаєш про тварин?
— Я люблю тварин! — признався хлопець. — Люблю спостерігати їхнє життя.
— Ну тоді ходи зі мною! Та ми разом і обстежимо зоосад, — запропонував Пташиний Начальник, підводячись зі свого крісла. — На сьогодні я вже досить напрацювався. Покажу тобі зоосад!
І вдвох вони й подалися в ті мандри.
Ту ніч Сем переночував, з особливого дозволу Пташиного Начальника, у його кабінеті. Хлопець розгорнув свого спальника на підлозі й заліз у нього. Треба було не проспати ранкового рейсу до Монтани. А Семова голова йшла обертом від усього, чого він набачився в зоосаді. Що тут робити? І він, перш ніж вимкнути світло, дістав свого записника із заплечника та й написав чималого вірша. Ось що йому написалося: