— Армія Спасіння! — підказала якась жіночка.
— Ні, — скривився крамар.
— Хлопці-Скаути? — підказав якийсь хлопчак.
— Ні, — відкинув і це крамар.
— Американська спілка захисту громадянських свобод? — запропонував якийсь чоловік.
— Та ні, — зовсім розчарувався крамар. — Так ніхто з вас і не придумав достеменно саме того місця, яке б аж кричало, просячи цих грошей!
— А що ви скажете про Товариство Одюбона?[6] — запитав коротунчик, чий ніс дуже скидався на пташиний дзьоб.
— Чудово! Саме те, що треба! — вигукнув крамар. — Один птах виявив мені велику добрість, отож тепер я хочу зробити щось добре для птахів. А Товариство Одюбона якраз добре про птахів дбає. Декотрі з пернатих перебувають у справжній біді. Їм загрожує вимирання!
— А що таке «вимарання»? — поцікавився Альфред Ґор. — Хтось їх хоче вимарати, забруднити?
— Звісно, ні, — відповів крамар. — Вимирання ста-ється, коли якийсь вид вимирає — коли помре останній якийсь там шпак чи зяблик, себто коли вимруть усі шпаки чи зяблики, й жодного шпака чи зяблика більш не лишиться живого на землі. От як вимерли наш північноамериканський мандрівний голуб, та східна вересова курочка, та птах додо, та й динозаври.
— І лебеді-сурмачі були майже вимерли, — додав єгер. — Люди залюбки стріляли в них, от як оцей несамовитий крамар. Але останнім часом вони повертаються!
Крамар метнув у єгеря нищівний погляд.
— А я вам скажу: вони повертаються, і то не просто так, узагалі! — заперечив він. — Ось цей-о лебідь, котрий щойно був тут, він не просто так повернувся до Біллінґса, а з чотирма тисячами чотирмастами двадцятьма доларами й сімдесятьма вісьмома центами! І всі їх віддав мені. Я називаю це дуже добрим поверненням. Хоча уявити собі не можу, де він міг доп’ясти всі ці гроші. Все це — якась кумедна чудасія…
І крамар-хазяїн повернувся до своєї крамниці, а полісмен подався до свого відділку, суддя — до будинку суду, єгер попрошкував вулицею до лікарні, а Альфред Ґор, усе ще змучений спрагою, продовжив свою мандру до кондитерської. А юрба розійшлася, хто куди.
А в лікарні старий лебедище мирно вилежувався в ліжку й знай думав-передумував усілякі прекрасні думки. Найбільше ж він дякував долі, що лишився живий та що позбувся морального тягаря — того боргу.
Якраз сутеніло. Чимало пацієнтів, що лежали в тій лікарні, вже й позасинали. До лебедевої палати зайшла медсестра й відчинила вікно.
Коли ж за кілька хвилин вона повернулася, щоб поміряти пернатому пацієнтові температуру та зробити йому масаж спини, то побачила порожнє ліжко. І в палаті хворого не було… Де ж він подівся? А просто вискочив у вікно, розпростер свої широкі крила й холодним нічним небом полетів додому. Мандрував він цілу ніч, перелетів через гори й рано вранці приводнився вдома, де весь цей час його вірна дружина чекала на нього.
— Ну і як воно там відбулося? — запитала вона.
— Дуже добре! — запевнив її муж-лебідь. — Сталася надзвичайна пригода. В мене стріляли, як ти й передбачила. Той крамар наставив на мене рушницю й вистрелив. Я відчув нестерпний біль у лівому плечі — яке я завжди вважав гарнішим за моє праве. Кров потоками зацебеніла з моєї рани, і я граційно опустився на хідник, де передав чоловікові, якого був скривдив, гроші, відновивши таким-от робом мою честь і порядність. І я побував на порозі смерті. Збіглося величезне юрмище людей. Я зомлів — гідно відійшов у всіх на видноті. Прибула поліція — десятки поліцаїв! Єгері зграями злетілися на місце події, й відбулася страхітлива суперечка за ті мої, вже віддані законному господареві гроші.
— І як же це ти усвідомлював усе те, сам бувши без тями — втративши свідомість? — подивувала його дружина.
— Дорогенька! — запротестував старий лебідь. — Хотів би я, щоб ти не уривала моєї оповіді про ту мою славну мандру. Дай мені договорити! Бачивши, в якому тяжкому я стані, хтось із натовпу викликав «швидку допомогу», й завезли мене до лікарні, а там поклали в ліжко. Я там був таким-то гарним видовищем: мій чорний дзьоб просто чудово контрастував із білосніжними простирадлами. Лікарі й медсестри метушилися довкола мене, втішали, аби я легше зніс ту свою годину страждання й муки. Ти й сама можеш судити, яка тяжка була в мене рана, коли я скажу тобі, що один з лікарів, котрі мене там оглядали, сказав, що поранення моє — померлове!
6
Національне Одюбонівське товариство — організація, присвячена охороні природи, а також дослідженню птахів.