— «Тут музика лунає лагідніш, — прочитала вона без запинки, — за пелюстки трояндові в траві, // за вранішню росу, що впала між // каміння на стежки берегові…»
Мов робот, я забрала в неї книжку назад.
— Якщо ти сама читатимеш, як же ти заснеш? — запитала я голосом, який заледве не тремтів.
За розрахунками Карлайла ріст її тіла сповільнювався; проте мозок її розвивався нестримно. Навіть якщо тенденція до сповільнення збережеться, вона стане дорослою щонайбільше за чотири роки.
За чотири роки. А за п’ятнадцять постаріє.
Усього п’ятнадцять років життя.
Але вона була такою здоровою! Життєрадісною, веселою, сяйливою і щасливою. Її очевидний добробут дозволяв мені почуватися щасливою зараз, а майбутнє залишати на завтра.
Карлайл та Едвард тихо обговорювали різні варіації майбутнього, а я намагалася не слухати. Вони ніколи не заводили про це мови, коли поблизу був Джейкоб, адже був один реальний спосіб сповільнити старіння, і від нього Джейкоб точно не буде в захваті. Та і я не була. Занадто небезпечно! — волали мої інстинкти. Джейкоб і Ренесма багато в чому були неймовірно схожими, обоє напівкровки, дві різні істоти водночас. І всі відомості про вовкулак свідчили, що для таких істот вурдалацька отрута — це вірна смерть, а не шлях до безсмертя…
Карлайл та Едвард уже вичерпали всі можливості для досліджень, які можна робити, не полишаючи домівки, і тепер планували розвідати коріння старих легенд на місці, звідки вони походили. Ми повернемося в Бразилію — це стане відправною точкою. У племені тикуна є легенди про таких дітей, як Ренесма… Якщо такі діти і справді існували, то хоч якісь згадки про життя напівбезсмертних дітей збереглися й досі.
Отож лишалося головне питання: коли ми зможемо поїхати.
Затримувала всіх я. По-перше, я хотіла залишатися неподалік Форкса ще деякий час заради Чарлі. По-друге, я знала, що попереду чекає ще одна мандрівка — і ця мандрівка важливіша. І в цю мандрівку потрібно вирушати на самоті.
Це була єдина наша з Едвардом суперечка відтоді, як я стала вампіром. Головним каменем спотикання було оце «на самоті». Але факт лишався фактом: мій план був єдиним, який мав раціональне зерно. Мені слід було відвідати Волтурі, і бажано самій.
Навіть тепер, коли я звільнилася від нічних кошмарів, від будь-яких снів узагалі, неможливо було забути про Волтурі. Та й вони час від часу нагадували про себе.
Аж до того дня, коли прибув подарунок від Аро, я й гадки не мала, що Аліса надіслала Волтурі офіційне повідомлення про весілля; ми були на далекому острові Есме, коли вона мала видіння гвардії Волтурі, а серед них — Джейн та Алека, небезпечно могутніх двійнят. Гай збирався відправити своїх людей на полювання, щоб вони подивилися, чи я ще й досі людина на порушення їхнього вердикту (адже я знала таємниці вурдалацького світу, тож маю або приєднатися, або замовкнути… назавжди). Отож Аліса вислала їм офіційне повідомлення, сподіваючись, що це їх затримає, оскільки вони прочитають підтекст у цій звістці. Але колись-таки вони навідаються. Це невідворотно.
Сам по собі подарунок не був особливо загрозливим. Екстравагантним — так; у своїй екстравагантності він навіть лякав. Але головна загроза читалася в прощальному рядку привітання, написаному чорним чорнилом на квадратному аркуші цупкого білого паперу Аро власноруч:
Подарунок прислали у старовинній дерев’яній різьбленій скриньці, інкрустованій золотом і перлами, прикрашеній цілою веселкою коштовного каміння. Аліса сказала, що сама скринька — безцінна, що вона сяє яскравіше за будь-яку коштовність, відому в світі, — окрім тієї, що лежить усередині.
— А я завжди дивувався, куди зникли коштовності корони потому, як Джон Англійський[14] у тринадцятому сторіччі заставив їх, — зауважив Карлайл. — І якось я зовсім не здивований, що Волтурі теж отримали свою частку.
Намисто було простим: золотий ланцюжок, з ланками як луска, схожий на гладеньку змію, що обвивається навколо шиї. І з нього звисає єдиний камінчик: білий діамант завбільшки з м’ячик для гольфу.
Неприховане нагадування в записці Аро зацікавило мене більше, ніж коштовність. Волтурі мали пересвідчитися, що я — безсмертна, що Каллени скорилися наказам Волтурі, і вони бажали пересвідчитися в цьому якомога хутчіш. А їх не можна допустити в Форкс. Тільки так ми зможемо зберегти свій спокій тут.
14
Джон Англійський (1166–1216), відомий як Джон Безземельний, — король Англії, молодший брат Ричарда І Левине Серце.