Чарлі так довго зберігав мовчанку, що я вже почала хвилюватися, чи не почув він прихованої напруги у моєму голосі.
Але зрештою він пробурмотів:
— Не хочу дізнатися… бр-р…
І я збагнула, що то просто тиск надприродного так сповільнив його реакцію.
— Гаразд, дитинко, — мовив Чарлі. — Ти зранку зможеш її привезти? Сью підвезе мені обід. Вона так само нажахана через моє куховарство, як і ти була, коли щойно приїхала у Форкс.
Чарлі розреготався, а тоді зітхнув за старими добрими деньками.
— Зранку? Чудово.
Що швидше, то краще. Я й так занадто довго це відкладала.
— А Джейк приїде з вами?
Хоча Чарлі нічого не відав про вовкулацький імпринтинг, ніхто б не міг залишитися сліпим до прив’язаності Джейкоба до Ренесми.
— Можливо.
Немає жодного шансу, що Джейкоб проґавить вечір із Ренесмою і без кровопивць.
— Може, мені варто також запросити Біллі… — міркував уголос Чарлі. — Але… гм-м… Може, ліпше іншим разом.
Я не надто уважно слухала Чарлі — достатньо для того, щоб уловити дивну неохоту в його голосі, коли він згадав Біллі, але недостатньо для того, щоб утямити, звідки вона походить. Чарлі та Біллі були дорослі люди, отож якщо між ними з’явились якісь непорозуміння, вони самі все здатні владнати. А в мене й так забагато клопотів, якими слід перейматися.
— Скоро побачимося, — мовила я і повісила трубку.
Я зважилася на цю поїздку не тільки для того, щоб захистити батька від двадцяти сімох випадково підібраних вампірів — усі вони дали слово, що не вбиватимуть у радіусі трьохсот мить, а все-таки… Безперечно, жодній людині не варто занадто наближатися до такої компанії. Це було моє головне виправдання, яке я приготувала для Едварда: я везу Ренесму до Чарлі, щоб йому не спало на думку навідати нас самому. Це був гарний привід змитися з дому, але я мала на думці дещо інше.
— А чому ми не можемо поїхати на твоєму «Феррарі»? — поскаржився Джейкоб, коли зустрівся зі мною в гаражі. Ми з Ренесмою вже сиділи в Едвардовому «вольво».
Едвард нарешті зважився показати мені мою «постійну» машину, і, як він і підозрював, я не виявила належного ентузіазму. Звісно, вона була гарненькою і прудкою, але я віддавала перевагу бігу.
— Занадто впадає в око, — відповіла я. — Ми могли би просто прибігти, але це налякає Чарлі до смерті.
Джейкоб досі буркотів, але заліз на переднє сидіння. Ренесма переповзла з моїх колін до нього.
— Ти як узагалі? — запитала я його, виїжджаючи з гаража.
— А ти як гадаєш? — підкуснув мене Джейкоб. — Мене вже нудить від усіх цих смердючих кровопивць… — він уздрів вираз мого обличчя й докинув, перш ніж я встигла втулити бодай слово, — та знаю, знаю. Це гарні люди, вони приїхали допомогти, вони нас усіх порятують. Тощо, тощо. Хай там як, а Дракула[18] Перший і Дракула Другий моторошнуваті.
Я несамохіть всміхнулася. Від румунських гостей я теж була не в захваті.
— Тут не можу з тобою не погодитися.
Ренесма похитала головою, але нічого не сказала; на відміну від нас усіх, вона була дивно захоплена румунами. Вона навмисно балакала до них уголос, знаючи, що ті не хотіли її торкатися. Вона запитувала їх про їхню дивну шкіру, і хоча я трошки хвилювалася, що ті можуть образитися за таке питання, водночас була рада, що вона його поставила. Мені теж було цікаво.
Але румуни, схоже, зовсім не образилися. Хіба що трошки засумували.
«Дитино, ми надто довго сиділи нерухомо, — відповів Владимир, а Стефан кивнув на згоду, проте, на відміну від більшості розмов, не докинув свого слова, — міркуючи про власну божественність. Те, що все само пливло до нас, було знаком нашої влади. І здобич, і посли, і ті, хто шукав нашої ласки… Ми всілися на троні й уважали себе богами. Довший час ми не помічали, що почали змінюватися — заледве не кам’яніти. Гадаю, Волтурі зробили нам послугу, коли попалили наші замки. Принаймні ми зі Стефаном припинили кам’яніти. Зараз очі Волтурі затяглися брудною плівкою, а наші — ясні. Думаю, це дасть нам перевагу, коли ми вичавлюватимемо їхні очі з очниць».
Потому я старалася тримати Ренесму від них подалі.
— Ми скільки зможемо пробути з Чарлі? — запитав Джейкоб, порушивши плин моїх думок. Що далі ми від’їжджали від будинку та його нових мешканців, то очевидніше він розслаблявся. І я раділа, що мене він насправді не долучав до вурдалаків. Я й досі для нього була просто Беллою.
— Та скільки схочемо.
Мій тон миттю привернув його увагу.