— Арійський індивід. А чому ви вважаєте, що цього Лауренца треба шукати в Іспанії?
— У квітні тисяча дев'ятсот тридцять восьмого року він дезертирував із особливого підрозділу нашого легіону «Кондор», південніше Більбао.
— Значить, червоний. А чом би вам не пошукати його спершу у Франції? В усякому разі, у наших списках його немає.
У серпні 1936 року в Лондоні організувався так званий Комітет по невтручанню, до якого, ніби на глум, увійшли німецькі та італійські агресори. Представлені в ньому імперіалістичні держави уклали в 1938 році угоду, за якою усі іноземні добровольчі загони і з'єднання повинні евакуюватися із Іспанії. На цей час путчисти генерала Франко з допомогою легіону «Кондор» заволоділи значною частиною території країни і захопили важливі стратегічні позиції. І все-таки іспанський народ переміг би, якби лондонська угода виконувалась чесно. Тоді, коли інтернаціональні бригади змушені були залишити країну, жоден солдат, жоден літак чи військовий корабель гітлерівської і муссолінівської армій не були евакуйовані з Іспанії. До того ж багатьох бійців інтернаціональних бригад, що переходили у Францію, було кинуто у концентраційні табори.
Кракмеєр сьорбнув чаю і співчутливо подивився на іспанця.
— Ви недооцінюєте нас, полковнику. Згідно з нашою інформацією Лаурєнц ніколи не перебував у інтернаціональних бригадах, а отже навряд чи переходив Піренеї. Можливо, що він блукав десь по ваших тилах. Невидимий смолоскип, так би мовити. Віднедавна ми дали йому шифровану кличку «Чорна Свічка».
— О, в країні поетів гестапо теж поетичне!
Саласон познайомився із особовою справою.
— Кажете, південніше Більбао? Там діяла в горах одна банда... Стривайте... Верховодив нею, якщо мені не зраджує пам'ять, норвежець чи датчанин...
— У всякому разі, тепер у вас є фото і відбитки пальців. Отож завтра по обіді чекаю вашої інформації, полковнику.
Саласон хотів висловити свої сумніви щодо такої оперативності, але Кракмеєр уже підвівся й сказав:
— Гадаю, на вашу організацію можна покластися? Хіба ні?
Саласон хотів щось заперечити, та передумав.
Встав і попрямував до дверей. Прощався коротко й холодно.
Тільки-но іспанець вийшов, Кракмеєр метнувся через ванну до Крапа. Той лежав, розпростершись, на ліжку. Навіть не роздягався. Судячи з вигляду, йому було вже краще. Побачивши начальника, унтерштурмфюрер хутенько встав і здивовано втупився в Кракмеєра, що поводився якось дивно. Приклавши пальця до рота, що означало для Крапа: «Ні звуку!», кримінальний радник нечутно підійшов до столу, черкнув щось на клаптику паперу і тицьнув записку під ніс своєму асистентові.
«Ні слова! Негайно шукайте мікрофони!» — прочитав Крап і лише тоді втямив що до чого, коли побачив, як кримінальний радник, забравшись на журнальний столик, почав уважно обдивлятися люстру.
Через півгодини в руках Крапа опинилися два пристрої для підслуховування, що їх він вправно, як фахівець, вийняв із телефонних апаратів.
«Ох і проноза мій старий»,— подумав унтерштурмфюрер.
Кракмеєр детально оглянув їх і задоволено покивав головою.
— Але як би там не було, ці йолопи дечого навчилися у нас.
Капрал тричі досить голосно кахикнув. Хуан Менуда не просинався. Капрал нерішуче підступив ближче, кусаючи губу, зиркнув на одутле, спітніле обличчя коменданта, що стиха рівномірно хропів. «Зрештою, він сам наказав»,— подумав капрал і пристукнув підборами так, ніби стрельнув.
— Сеньйоре коменданте, уже шоста!
Менуда стрепенувся, мов ужалений, і спросоння шаснув рукою під подушку, де лежав револьвер.
— Що трапилося, сто чортів?!
— Ви хотіли бути на ранковій перекличці арештантів і наказали розбудити вас рівно о шостій,— випалив одним духом капрал і відступив на крок, бо не був певен, що комендант не змінив свого рішення, а тоді від нього всього чекай. Пляшки з-під вина, що валялися біля столу, давали підставу гадати, що комендантові не солодко спалось.
— Нам приступати до лікування чотириста сімдесят третього? — запитав капрал.
Голосно позіхаючи, Менуда трохи розім'явся і поступово очуняв.
— Повторіть! — крикнув він і аж тепер помітив у своїй руці револьвер. Спантеличено глипнув на нього. Потрусив головою і поклав зброю біля нічника. Погляд Менуди поблукав по кімнаті й затримався на порожніх пляшках. «П'янюги, ці свині не знають міри»,— подумав він і почухав голову, що аж гула з похмілля.
— Арештантів уже вишикувало, сеньйоре коменданте,— сказав капрал, відступивши ще на крок.