Глава двадцять четверта
Марджі, 1924
Спочатку Марджі думала, що знайде нову роботу. Вона сказала собі, що залишиться, навіть якщо Себастьєн поїде. Париж став її містом, і вона не могла знести припущення, що поїде звідси, навіть коли його не буде.
Вона спитала міс Парсонс, чи немає таких місць, де б американські дівчата могли працювати, потім зібрала всю свою відвагу й спитала на рецепції клубу, чи немає десь нової роботи, але американських дівчат було так багато, до того ж, Марджі знала, що вона здалася такою сумною, зламаною і безбарвною, коли прийшла на співбесіду в деякі нові місця, що навіть не здивувалась, коли їй відмовили.
Однак, коли вона хотіла залишитись, мусила знайти роботу. Батьки не пришлють їй грошей, хіба що на квиток додому, і навіть тоді вона побачить, що пов'язано з цією щедрістю, навіть із такої далини.
Зрештою, це не мало значення. Марджі тяжко-тяжко захворіла.
Вона нічого не занотовувала до щоденника деякий час, і я могла лише скласти її подальшу історію з шалених листів від її батьків і телеграм, а потім із відповідей Роберта Велша, спокійних і докладних, упевнених і заспокійливих.
Марджі проводила цілі дні, гуляючи вулицями Парижа. Гадала, що вони із Себастьєном мають разом попрощатись із Парижем, однак, не бачила його з того вечора, коли він сказав, що від'їжджає. Яка різниця? Яка користь у великому прощанні, коли це все-таки прощання. Натомість вона збиралась поїхати з Парижа сама, тихо й спокійно. Попрощалась з Лібе, з Площею Згоди, з художньою галереєю, де бачила роботи Себастьєна, з вулицями, де вони розмовляли ні про що і про все. У кінці кожного дня купувала хліб, яблуко й шматок доброго сиру, несла все це до кімнати і їла, занотовуючи у щоденник. А потім лягала спати.
День по дню вона почувалася стомленою і підхопила різкий кашель, але пояснювала його шоком від стількох новин, болем у серці, бо мусила від'їжджати. Не зважала ні на фізичні, ні на емоційні симптоми. Нічого не планувала, не вивчала залізничних розкладів, не довідувалась ані про час відплиття кораблів, ані про квитки. До кінця місяця вона могла прожити на платню, а потім іще кілька тижнів на свої заощадження, але якось так вирішила, що коли не думатиме про це, воно й не станеться.
Коли одного недільного вечора вона лягла спати, звалена ще більшою втомою, ніж раніше, не могла вже заперечувати, що захворіла. Спала всю ніч з високою температурою й лихоманкою, перевертаючись з боку на бік, простирадла обмоталися довкола її ніг. Її розбудив біль у грудях, і, прокинувшись, вона закашлялась. Підвелася з ліжка, щоб піти до туалету, зауважила, що все в очах наче вкрите туманом, мусила зупинитись на півдорозі до ванної, щоб перепочити. Сиділа на унітазі, притулившись обличчям до холодної кахляної стіни, доки хтось постукав у двері, і вона пішла, напівпритомна, спотикнулась дорогою до кімнати.
Вона спала, одурманена гарячкою. Коли кашляла, біль у грудях ставав гострішим з кожним днем, і в середу, коли вона не прийшла на роботу, міс Парсонс зателефонувала до клубу. Жінка на рецепції погодилась подивитись, що з Марджі, побачила її заспраглу в ліжку, дівчина майже марила. Шкіра в неї горіла від температури, і вигляд у неї був такий, наче вона засмагла. Марджі кашляла з неприємним хрипом, і, хоча шкіра на дотик була гарячою, вона тремтіла від холоду. Жінка покликала міс Парсонс, та викликала лікаря, той не хотів підніматися сходами так високо, але все-таки оглянув її. Після пандемії іспанського грипу всі були схвильовані аж до істерики щодо хвороб. Але лікар не здавався враженим. — Пневмонія, — сказав він. — Їй потрібне морське повітря. На Лазурному березі є колонія Кавалер-сюр-Мер з дуже свіжим повітрям.
Міс Парсонс була певна, що проживання на півдні Франції зробить для Марджі чудо, але хто її туди повезе? Хто заплатить? Вона надіслала телеграму батькам Марджі, повідомила їх про все, вони відповіли також телеграмою, просили більше інформації. Але скільки інформації можна надати телеграмою? Обмежена комунікація, що дала у свій час Марджі розправити крила, знов і знов посилати батькам листи, повні брехні, а потім розважати їх історіями про музеї та детальними описами Сен-Шапель[111], тепер стала її ворогом. Крім того, що Марджі нічого не їла, атаки кашлю її знесилювали. Дороті підсовувала їй подушки, щоб та не задихнулась від рідини в грудях.
111
Сен-Шапель (фр. Sainte Chapelle) — готична каплиця на території колишнього королівського палацу на острові Сіте у Парижі.