Нагорі я передивилася все, що взяла із собою в поїздку, питаючи себе, про що я думала, коли пакувала валізу. Нарешті вбралася в легку вовняну рожеву сукню. У мене був сірий кардиган, що прикривав рукава, перлові сережки, і хоча вбрання було надто теплим для весняного дня, я гадала, що одяглася пристойно і стала частиною громади.
Мати привезла нас до старого готелю, де збиралася Асоціація жінок, і я проковтнула ще одну дозу антацидів, поки збиралася на силі увійти всередину. Незважаючи на струмок жінок, що прямували до бальної зали, Ешлі Хатавей одразу мене помітила. — Мадлен! — промовила вона задиханим голосом, наче сама моя присутність вибила з її грудей усеньке повітря. — Не бачила тебе цілу вічність. Але ти зовсім не змінилась.
— Ти теж не змінилася, — сказала я, не певна, що ми обидві вважаємо це за комплімент. На ній був костюм-двійка, маленькі перлові сережки, що пасували до її білих зубів. Біляве волосся гарно підстрижене, точно як у моєї матері. Вона нахилилася вперед і обійняла мене, пославши повітряний цілунок обом моїм щокам. Я незграбно повернула їй цей жест. Не вміла гарно вітатися. Закінчення коледжу було для мене полегшенням з різних причин, і одна з них — можна було більше не терпіти безкінечні обійми. Усі мої подруги по коледжу, здавалось, із задоволенням обіймалися, наче в їхні животи були імплантовані магніти, і вони не могли відліпитися одна від одної. Ці обійми здавалися мені широкими й повними самозадоволення, коли моя рука лежала на спині такої, як Ешлі, — ніжної, наче пташка.
— Де ти була? Здається, я не бачила тебе від самого твого весілля. Як справи у твого симпатичного чоловіка?
Згадка про Філіпа викликала в мене нудоту, я стиснула ліву руку й поклала її собі під спину. — Ну, знаєш, — відповіла я, хоча ці слова не містили в собі жодної відповіді. — А ти як?
— Зовсім збилася з ніг. Грейсон і Хантер у четвертому класі, якщо можеш у це повірити! А практика Грехема ось-ось закінчиться. — Вона зробила таке втомлене обличчя, що я стомилася насправді.
— Це чудово! — промовила, сама собі дивуючись, чому так захоплена її списком обов'язків.
— Приїхала сюди відвідати матір? Яка ти мила! — Я глянула на неї, примружившись. Що це? Лицедійство? Вона дивилася на мене своїми великими синіми очима, наче все її щастя містилося в моїй відповіді.
— Готується продати будинок. Гадала, що зможу їй допомогти. — До цієї миті я зовсім так не думала, але це прозвучало альтруїстично, і сама ідея мені сподобалась. Буцімто я мала іншу мету, ніж утекти від власного життя.
— Вона про це говорила, — промовила Ешлі, приклавши руку до серця, ніби ця новина її зранила. Ешлі довідалася про те, що мати продає будинок, раніше за мене? — Бідолашна Симона, їй зараз так важко! Як добре, що ти маєш таке щире серце і приїхала їй допомогти. Ходімо, привітайся з усіма. Тут так багато дівчат зі школи Кантрі Дей!
Прямуючи до бальної зали позаду Ешлі, я відповіла на кілька повітряних цілунків і напівобіймів від жінок, яких і справді пам'ятала по школі. Звичайно, всі вони були тут. Наші матері були разом в Асоціації жінок, і тепер вони також разом в Асоціації жінок. Їхні діти підуть у ту саму школу, до якої ходили ми, братимуть уроки гри на фортеп'яно у місіс Майнер, як ми, навчатимуться балету в балетній школі міс Петті. Учитимуться танцювати вальс у Magnolia Blossom Cotillion, перший бал буде в кантрі-клубі, а потім вони повторюватимуть усе те саме зі своїми дітьми.
Потім ще три однокласниці — Емма Фішер, Елен О'Коннор та Одрі Александер — пішли за Ешлі, як студентська розвідувальна служба, букет жінок за тридцять — досконалість в однакових светрах. Усі ми були приятельками у школі, я впевнена, але не пригадую, чи робила з ними щось приятельське. Я уявляла себе на дні народження Емми, як стояла позаду Одрі на нашому першому балі, чекаючи, коли мене представлять, але не пам'ятала жодної розмови між нами, жодних секретів, якими б ми ділилися, жодного реального зв'язку. Невже все моє шкільне життя пройшло без жодної приятельки?
До свого заміжжя я весь час бачила цих жінок, була у них на весіллях, відвідувала вечірки, терпіла їхні бебі-шауерс[32]. Сидячи у прохолодній бальній залі, я спостерігала за тим, як жінки снували між столами, перемовлялись, і почувалася інопланетянкою. Вони вміли прикрасити кімнату, а я — ні, вони належали до однієї нероздільної маси: біла незасмагла шкіра, волосся до плечей, костюми-двійки, коротенькі спідниці. Усі ми намагалися бути схожими одна на одну, і хоча жодна з нас про це не сказала ані слова, будь-яка різниця — інша раса, релігія, смаки, думки — була заборонена.
32
Бебі-шауерс, дослівно з англійської — «дощ немовлят» — популярний у Великобританії та Сполучених Штатах Америки звичай улаштовувати свята майбутньої матері й народження дитини.