Коли судно все ближче й ближче підпливало до Шербура, Марджі стала нервувати. Добре було лишати Евелін у товаристві на кораблі. Це було закрите місце, важко було випасти за борт. То що з нею може статися? Але в Європі Марджі знову за неї відповідатиме.
Коли корабель причалить, люди, з якими Евелін заприятелювала, розійдуться по місцях, куди їхали, і вона знов залишиться віч-на-віч з Марджі. У них був певний маршрут. Вони мали квитки, їхні матері писали і резервували телеграфом кімнати в готелі для них. Усе буде добре, казала собі Марджі й затамовувала у грудях нервовість.
Уранці того дня, коли вони прибули, Марджі прокинулась рано, хотіла побачити, як причалює корабель, подивитися на спокійну нерухому землю замість безкрайнього плину океану, метушню в доці, як велике судно повільно пливтиме вздовж пірсу, як ставитимуть трапи. Сніданок було подано рано, і вона їла його мовчки разом з іншими сонними пасажирами, застиглими між утомою і збентеженням. По дорозі до каюти зупинилась на палубі, дивлячись на людей, що сходили по трапу внизу, підводили голови, нюхали повітря, дивилися на сонце, на носіїв, що бігали довкола, вантажачи багаж на візки, щоб відвезти його на вокзал.
Сьогодні вночі Евелін, звичайно, не ночувала в каюті, отже, Марджі хвилювалась усе більше й більше. Але коли повернулася зі сніданку, Евелін була в каюті, пакувала свою скриню. Тобто сиділа на ліжку, гортаючи журнал, серед розкиданих речей, скриня займала усе вільне місце на підлозі каюти. — О, привіт. — Здавалось, вона зовсім не здивувалася, побачивши Марджі, як наче й не уникала її протягом усього цього тижня. — Жахлива це справа — пакувати речі, чи не так?
— Гадаю, так, — відповіла Марджі невпевнено, приховуючи роздратування, розмірковуючи, чи не означає ця випадкова розмова відлигу у стосунках Евелін до неї. Вона сподівалася, що коли вони зійдуть із корабля і знову залишаться віч-на-віч, Евелін угамується, проявить свою цікавість у виборі музеїв та пам'ятників, які вони збиралися відвідати. Зрештою, хіба її зовсім не цікавить, що чекає їх попереду? Наступні два тижні вони мали прожити в Парижі, і Марджі міркувала, як відвідати все, що хотіла: музеї та бульвари, магазини й кав'ярні. Цілий тиждень Марджі мріяла про пригоди, які з ними можуть статися. Саме їй було надано керівну роль у подорожі: гроші, паспорти, резервування номерів у готелях, список того, що мали зробити, аби покращити свою освіту. Марджі не збиралася обмежуватись цими наказами. Чи є погане в тому, що Евелін збирається присвятити цілий пополудень ходінню по магазинах, або вони поїдуть на день до Версалю? Воля, чудова, солодка воля розлягалася перед нею, як обітниця. І хоча Евелін не виказала жодної цікавості щодо Парижа, тільки спитала, у якому готелі вони оселяться, Марджі була певна, що та ходитиме з нею як тільки це все побачить.
— Як приємно зійти з корабля, адже так? На ньому відчуваєш клаустрофобію.
— Точно, — відповіла Евелін. Ця думка, здавалося, розвеселила її, бо вона зістрибнула з ліжка і почала недбало складати деякі сукні й засовувати їх у скриню. — Не можу дочекатися, коли побачу Париж.
— Я також. — Марджі навіть не намагалася приховати свою радість. Вона була безнадійно простою і знала про це, але як можна сподіватися, що вона триматиме в секреті радість і очікування? Приїхала в Європу. Іде по слідах Едіт Хулл[34] і Мей Сінклер[35], Гертруди Атертон[36] та Едіт Вортон[37], — письменниць, яких вона любила й так довго ними захоплювалась.
Евелін підняла сукню, потрусила нею й кинула в скриню. — Учора провела прекрасний вечір. Ходили на капітанський бал. Ти також ходила?
Марджі коротко глянула на Евелін, чи та з неї не насміхається навмисне, знаючи, що їй нема з ким іти на бал, але очі Евелін були широко розплющені й відверті. — Лише зупинилась, коли проходила повз зал, — відповіла Марджі. Вона проходила повз бальну залу після вечері й зазирнула, вечір був у розпалі, жінки у чудових сукнях, що взяли з собою на цей випадок, тихо грав оркестр, кілька людей випробовували танцювальний майданчик. Насправді вона дуже хотіла увійти, долучитися до всього того сяйва, підсісти до столу з цими веселими людьми й пити шампанське, потанцювати з чоловіком у смокінгу. Так багато танцювала у рік свого першого балу, а зараз майже не танцює. Коли вдома відвідувала бали, її майже завжди садовили за стіл із старшими й смутними жінками — справжніми старими дівами або вдовицями, і Марджі почала брати з собою книгу й крадькома її читати, аби уникнути такої долі. Але тут вона нікого не знала і коли глянула вниз на свою сукню, зшиту з чорного й кольору баклажану креп-жоржету й обшиту бісером, вона здалася їй дешевою, простою й тьмяною. Коли вона ввійде, стоятиме біля стіни й спостерігатиме, як інші веселяться. Натомість Марджі узяла зошит і пішла до концертного залу, де піаніст м'яко грав у порожній кімнаті, і написала оповідання про дівчину на кораблі, яка пішла на бал і зустріла там гарного хлопця, що танцював з нею цілу ніч, а коли скінчила, зронила кілька сльозинок стриманого щастя й лягла спати.
36
Гертруда Атертон (1857—1948) — американська письменниця, автор оповідань про Каліфорнію та історико-біографічних романів.
37
Едіт Вортон (1862—1937) — американська письменниця, лауреат Пулітцерівської премії (1921 р.).