— А ти тут що робиш? Живеш десь поблизу? — спитала я надто голосно, аби прогнати думки про Філіпа з голови.
— Я? — Шарон видушила із себе трохи сміху. Голос в неї лишився такий самий, як був у старших класах, хрипкий і п'янкуватий. Її сміх було чутно у всьому кампусі. — Могла би дозволити собі жити тут, коли б показувала стриптиз. А цього, схоже, не станеться. — Мовила, показуючи на своє тверде, опецькувате тіло. — Заскочила сюди по дорозі до одної клієнтки. Бетсі Лінн Чивенс, знаєш її? Подруга твоєї матері.
Я здригнулася при згадці про Бетсі Лінн Чиверс, що одягала своїх собак і носила їх усюди з собою, але завжди кричала на мене, що я наносила бруд на її килим. — Так, на жаль, знаю її. Коли була маленькою, вона викликала в мене кошмари.
— Тепер викликає кошмари в мене, — відповіла Шарон, потім перервалася, щоб замовити каву та млинці, коли підійшов офіціант. — Але вона багата і хоче, щоб я продала її будинок, отже, вип'ємо. — Вона підняла склянку з водою, наче хотіла проголосити тост, потім випила.
— Можна його продати легко й швидко? — спитала я.
— Без жартів. Що ти тут робиш? Вибач, що злякала тебе, коли сказала про будинок. Гадала, мати вже розповіла тобі все.
— Ну, бачиш. Ми з матір'ю не найкращі співрозмовники. Відверто кажучи, вона думала, що мені все одно.
— А тобі не все одно?
— Відверто кажучи, ні. Безглуздо, чи не так? Не жила у цьому будинку відтоді, як поступила до коледжу.
— Ех, люди часто поводяться дивно, коли йдеться про нерухомість. Але не приймай це на свій рахунок. Твоя мама хоче звідти вибратись. Будинок завеликий, щоб вона впоралась із ним зараз.
— Невже вона хоче переїхати до багатоквартирного будинку? Не уявляю її там.
— Це кондомініуми. Усі титуловані вдовиці садового товариства перебираються туди. — Шарон принесли каву, вона дістала купу пакетів, потрусила ними й висипала у філіжанку весь їхній вміст, зробивши його на дев'яносто відсотків солодким і на десять рідким. — Бетсі Лінн теж туди перебирається, гадаю, її сусіди перелякані, тому що її собаки гавкають цілісінький день. Гаразд, досить про неї з її проблемами. Дуже рада тебе бачити.
— Я також, — відповіла я, з подивом зрозумівши, що саме це хотіла сказати. Мої відвідини матері були бідою для мене через її критицизм та мої розпачливі зусилля задовольнити її, але цього разу було по-іншому. Я відчувала, що мені нема чого втрачати і я можу не зважати на її безкінечні нарікання щодо мого волосся, мого одягу, моєї ваги, так, наче все це не було моєю проблемою. — А як ти? Жила тут відтоді, як ми вчилися у старших класах?
— Ех, я трохи поблукала. Поїхала за «Phish»[39], пожила у Сан-Франциско, трохи повеселилася. А потім приїхала провідати це місце й зустріла свого бой-френда, вирішила залишитися.
Принесли замовлене, і ми сховалися за серветками, пересували тарілки, звільняючи місце для приборів, а я уявляла Шарон танцюючою серед поля чи блукаючою вулицями Сан-Франциско, трохи розкутою і вільною, як діти квітів, тільки на двадцять років пізніше. — Хочу сказати, що уявляю тебе краще там, як ти все це робила, ніж тут, у цьому місті. Воно таке… — Я шукала слова, щоб описати мої почуття на вчорашнім ланчі, суміш сорому за себе й смутку за всіма нами, але таких слів не знайшлося.
Та Шарон зрозуміла мене, принаймні мені так здалося. — Звичайно, треба стати його частиною. Воно засмоктує тебе, і ти вростаєш у нього. Але не все так. Тут є мільйон великих магазинів і ресторанів, дивна жива музика — мій друг музикант, — саме через усе це я стала агентом з нерухомості. Хтось мусить сплачувати рахунки, розумієш? А він сидить удома з дітьми.
Я мало не подавилася яйцями. — У тебе є діти? — спитала, відкашлюючись якомога пристойніше, ковтнула води зі склянки, щоб прийти до тями. На канікулах перед початком навчального року я бачила, як Шарон свиснула яблуко у їдальні, а потім провела групу дівчат просто повз кімнату супроводжуючих зловити кайф у лісі. А зараз Шарон міняє підгузки й заколисує дітей до сну.
— Звичайно. Двоє хлопчиків, близнюків. Їм уже майже два роки. Кевін з ними вдома, доки я на роботі. — Між двома ковтками вона обдарувала мене пустотливою посмішкою. — Я в тебе не асоціююся з жінкою-матір'ю?