Мері Тайлер Мур[37] якраз починала свою гру, коли батько, повечерявши та випивши «Мартіні», спустився у підвал і запропонував Петті проїхатися машиною. У той час географія Міннесоти для Петті обмежувалась знаннями Мері Тайлер Мур.
— Можна спочатку це шоу подивитися? — запитала вона.
— Петті!
Жахливо обурена, вона вимкнула телевізор. Батько привіз її до школи й зупинився у яскравій плямі світла на парковці. Вони опустили вікна, ідо салону линув запах свіжої трави саме такої, на якій її не так давно ґвалтували.
— Отже? — вимовила вона.
— Отже, Ітен заперечує все, — почав розповідати батько. — Він сказав, що це все провокація і навмисний галас.
Авторка описує сльози дівчини в машині, як зливу, що почалась непомітно, але несподівано охопила все навколо. Вона запитала, чи батько говорив із самим Ітеном.
— Ні, лише з його батьком, двічі, — відповів той. — І я збрешу, якщо скажу, що розмова була гладкою.
— Очевидно, містер Пост не повірив мені.
— Петті, Ітен же його син. До того ж, він не знає тебе так добре, як ми.
— А ти віриш мені?
— Так, вірю.
— А матуся?
— Авжеж, і вона.
— То що мені робити?
Батько звертався до неї зараз як адвокат. Як дорослий до дорослого.
— Це просто трапилось. Забудь і йди далі.
— Що?
— Ти переживеш це. Рухайся далі. Вчись бути обережнішою.
— Ніби цього ніколи не траплялося?
— Петті, всі гості на тій вечірці були його друзями. Вони всі скажуть, що ти напилася й сама лізла до нього. Скажуть, що ви вдвох були за гаражем, футів за тридцять від басейну, але вони нічого не чули.
— Було справді шумно. Музика, галас...
— Також вони скажуть, що бачили, як ви удвох пішли звідти пізніше ввечері й сіли в машину. І так весь світ побачить хлопця з Ексетера, який збирається їхати до Прінстона і достатньо відповідальний для того, щоб користуватися презервативами; джентльмена, який лишив вечірку й повіз тебе додому.
Оманливий дрібний дощ капав на комір футболки Петті.
— Ти насправді не на моєму боці, — похнюпилась вона.
— Авжеж на твоєму.
— Ти завжди говориш «авжеж», «авжеж».
— Слухай, обвинувач справді захоче знати, чому ти не кричала.
— Я була засмучена! Вони були мені всі чужі!
— Але ж судді чи присяжним буде складно це зрозуміти! Все, що ти мала зробити, — це закричати, і тоді була б ціла.
Петті на могла згадати, чому вона не кричала. Вона мала визнати, що була необачна, ніби просто дозволила зробити це із собою.
— Але я боролася!
— Так, але ти краща спортсменка. Такі, як ти, весь час укриті синцями й подряпинами, не кажи, що ні. На руках... На стегнах...
— А ти сказав містеру Посту, що я незаймана? Була незаймана, тобто.
— Не думаю, що це його стосується.
— Мабуть, варто зателефонувати йому ще раз і пояснити це.
— Слухай, — зітхнув батько. — Мила, я знаю, це жахливо й несправедливо. І я теж переймаюся через тебе. Але іноді краще, що можна зробити, — це вивчити свій урок і переконатися, що ніколи не опинишся в такому ж становищі. Сказати собі; «Я припустилась помилки, мені не пощастило», а потім забути це. Просто лишити... е-е... Відпустити це.
Він наполовину обернув ключа запалення, так що засвітився щиток приладів. І не прибирав руку.
— Але він скоїв злочин, — не вгамовувалась Петті.
— Так, але краще... гм. Життя не завжди справедливе, мала. Містер Пост сказав, що, можливо, Ітен захоче попросити вибачення за те, що повівся з тобою не по-джентльменськи. Що на це скажеш?
— Ні.
— Ти неправа.
— Тренер Нейджел сказала, я маю піти до поліції.
— Тренер Нейджел не тямить, що верзе, — заперечив батько.
— Софтбол, — згадала Петті. — Зараз же сезон софтболу.
— Іти візьмеш участь, якщо не обереш провести весь свій передостанній рік навчання в суді, під гнітом публічних знущань.
— А баскетбол взимку. Софтбол навесні, бо тепліше?
— Я питаю тебе: ти справді хочеш так провести наступний рік?
— Тренер Карвер займається баскетболом, — сказала Петті. — Тренер Нейджел — софтболом. Розумієш?
Батько завів двигун.
І на передостанньому році навчання, замість того щоб піддаватись публічним знущанням, вона стала справжнім гравцем, не лише талановитим, але й умілим. Вона майже жила в гуртожитку при гральному полі. Її тричі видаляли з гри в баскетбол через те, що штовхнула плечем у спину нападника з Нью-Рошел, який раніше ткнув ліктем її подругу Стефані під час гри; потім вона побила всі шкільні рекорди, які сама ж встановила минулого року, а потім майже побила рекорд із загального рахунку. Її нова пристрасть — пробіжки до корзини — лише знизила її больовий поріг. Тепер вона знала фізичний біль не з чуток.
Навесні, коли місцевий депутат законодавчих зборів склав повноваження і керівництво партії обрало матір Петті на його місце, Пости запропонували започаткувати спільну акцію зі збирання грошей на зелених розкошах їхнього заднього двору. Джойс спитала згоди Петті до того, як погодитися, кажучи, що не робитиме нічого, що буде для неї незручним, але Петті було байдуже до того, що робитиме Джойс, так вона їй і відповіла. Коли родина кандидата вишикувалась для обов’язкового сімейного фото, Петті абсолютно не відчувала провини через те, що до них не приєдналася. Її гіркий вигляд не допоміг би Джойс отримати посаду.
Розділ 2: Кращі друзі
Зважаючи на те, що вона так і не зуміла пригадати стан своєї свідомості у три перші роки в коледжі, авторка підозрює, що її в неї просто не було взагалі. Їй здавалося, ніби вона там чітко все розуміє, але насправді вона, певно, просто ходила як уві сні. Інакше складно зрозуміти, як, наприклад, вона знайшла собі близьку подругу в особі збентеженої дівчини, яка стала, по суті, її тінню.
Певну провину — хоча авторці й не подобається це визнавати — можна покласти на конференцію спортсменів Великої десятки та штучний світ, який вона створила для Своїх учасників, особливо хлопців, але певною мірою (хоча дії відбувались наприкінці 1970-х років) — і для дівчат. Петті поїхала до Міннесоти в липні, до спеціального спортивного табору, а потім брала участь в особливому, ранньому посвяченні в студенти, яке було організовано виключно для спортсменів, а після цього почала жити в студентському гуртожитку, заводила друзів виключно серед спортсменів, їла виключно за їх столиками, танцювала на вечірках виключно з ними й обережно докладала зусиль, аби не потрапити на ті заняття, де було мало спортсменів, з якими можна було сидіти разом за партою і разом (коли дозволяв час) готуватися до занять. Не всі спортсмени жили в такий спосіб, але таких у Міннесоті була переважна більшість, зі Петті занурилась у Світ спортсменів навіть більше за всіх, бо могла собі це дозволити! Вона ж нарешті поїхала з Вестчестера! «Можеш їхати, куди забажаєш», — сказала дочці Джойс, маючи на увазі, що просто смішно й огидно вчитися в посередньому державному коледжі в Міннесоті, коли маєш такі пропозиції з Вандербілта і Північно-Західного університету (я теж вважаю їх більш достойними).
«Це виключно твоє особисте рішення, та ми підтримаємо тебе в будь-якому разі», — додала Джойс, маючи на увазі, що дочка не повинна винити матусю й татуся, коли сама руйнує своє життя дурними рішеннями. Очевидна відраза Джойс до Міннесоти, а також значна віддаленість цього штату від Нью-Йорка і стали основною причиною, через яку Петті вирішила їхати саме туди. Згадуючи минуле, авторка бачить себе у молодшому віці одним із нещасних підлітків, які так сердяться на своїх батьків, що їй було просто необхідно приєднатися до культу, де вона б здавалась приємнішою і дружелюбнішою, щедрішою і догідливішою, аніж вона могла бути вдома. І її культом став баскетбол.
37