— Здається, він хороший хлопець, — сказала вона.
— Вибач, але ти зараз тільки вчишся розбиратися в хлопцях, — заперечила Елайза. — Про того, хто тебе зґвалтував, ти теж думала, що він — хороший хлопець.
— Не пригадую, щоб я таке про нього думала. Мені просто сподобалося, що він зацікавився мною.
— Так, а тепер з’явився ще один зацікавлений.
— Але зараз я твереза.
Вони погодилися на тому, що Петті прийде до кімнати Елайзи (вона жила не в гуртожитку — така була її винагорода від батьків за те, що вона працювала влітку) одразу після вечері, а якщо вона не зробить цього до десятої години, Елайза піде шукати подругу. Коли Петті прийшла о пів на десяту, після зовсім не такої вже цікавої вечері, вона знайшла Елайзу в її кімнаті на останньому поверсі, разом із хлопцем на ім’я Картер. Вони сиділи на різних кінцях дивана, їх ноги в шкарпетках лежали на подушці, торкаючись підошвами, і вони ніби крутили таким чином педалі, з чого було зовсім не зрозуміло, чи їхні стосунки можна віднести до братерських, чи ні. Грав альбом «Дево»[50].
Петті зупинилася на порозі:
— Мабуть, я буду заважати?
— Господи, ні-ні-ні-ні, ми хочемо, щоб ти лишилася! — закричала Елайза. — Картер і я — то вже давно минула історія, так?
— Дуже стара, — відповів Картер із почуттям власної гідності та, як потім здалося Петті, із легкою дратівливістю. Він опустив ноги на підлогу.
— Як погаслий вулкан, — додала Елайза й підвелася, щоб познайомити друзів.
Петті до того ніколи не бачила подругу із хлопцями, тому була вражена, наскільки іншою вона виглядала — вона червоніла, затиналася на словах і всі репліки супроводжувала неприродним хихиканням. Мабуть, вона зовсім забула, що мала влаштувати Петті допит про її вечерю. Уся розмова зводилася до Картера, з яким вона товаришувала у старших класах однієї з трьох шкіл і який зараз пішов у академвідпустку з коледжу, аби працювати у книжковій крамниці й відвідувати вистави. У Картера було надзвичайно пряме та дивно пофарбоване темне волосся (за допомогою хни, як потім виявилось), гарні очі із довгими віями (як потім виявилося, через туш), він не мав жодних фізичних вад, окрім зубів — вони були нерівні та непропорційно малі й гострі (як виявилося, така нормальна для родини середнього класу процедура нагляду за дитиною, як регулярні візити до стоматолога, просто випала крізь щілини тяжкого розлучення його батьків). Однак Петті одразу сподобалося, що він не почувається невпевнено, незважаючи на погані зуби. Вона все намагалася справити гарне враження на нього своїми спробами довести, що гідна звання кращої подруги Елайзи, коли та піднесла їй до обличчя величезний бокал вина.
— Ні, дякую, — відмовилася Петті.
— Але сьогодні субота, — нагадала їй Елайза.
Петті хотіла було вказати на те, що це правило не зобов’язувало її пити кожної суботи, але в присутності Картера вона раптово подивилася на ці правила об’єктивно і збагнула, якими дивними вони були, так само як дивним було і те, що вона мала все докладно розповісти Елайзі про ту вечерю із борцем. І тому вона передумала й випила вина, а потім ще один повнісінький бокал, і їй стало тепло та чудово. Авторка цілком розуміє, як нудно читати про те, як хтось інший напивається, але іноді це дуже важливо для подальшого ходу історії. Коли Картер підвівся, щоб іти додому (десь опівночі), він запропонував підвезти Петті до гуртожитку, а вже біля дверей спитав, чи можна йому її поцілувати («Все в порядку, — подумала тоді вона, — він же друг Елайзи»); а після того, як вони трохи поцілувалися під холодним жовтневим вітром, він запитав, чи побачаться вони завтра, і вона подумала: «Ну і спритний цей хлопець».
Треба віддати Петті належне: та зима була кращим спортивним сезоном в її житті. Проблем зі здоров’ям у неї не було, і тренер Тредвел (після того, як прочитала їй довгу лекцію з приводу того, що вона має бути більш самовпевненою та схожою на лідера) почала випускати її грати в захисті кожного разу. Петті тільки диву давалася, якими неповороткими раптом ставали більші суперники, як легко стало просто підбігти та відібрати м’яча, якими точними стали її кидки в стрибку, і так траплялося кожної гри. Навіть коли вона грала в парі, що відбувалося все частіше й частіше, то відчувала якийсь особистий зв’язок з корзиною, завжди знала абсолютно точно, де вона зараз, і вірила в те, що є улюбленим гравцем на полі, який краще за всіх годує її, корзини, жерло. Навіть поза межами майданчика корзина існувала у зоні, яка проявлялася в уявному тиску десь над її бровами, який тривожно дрімав чи потроху розсіювався, але не зникав, що б вона не робила. Вона чудово спала тієї зими, ніколи не прокидаючись серед ночі. Навіть коли їй діставалося ліктем по голові чи коли щасливий натовп друзів по команді кидався на неї після свистка, щоб привітати, вона ледве відчувала це.
Її стосунки з Картером були частиною всього цього. Картер абсолютно не цікавився спортом і не зважав на те, що під час особливо зайнятих тижнів вона могла приділяти йому не більше декількох годин, яких іноді вистачало тільки на секс у його квартирі та повернення до кампусу. В якомусь сенсі — навіть зараз — це здається авторці ідеальними стосунками, хоча, вочевидь, вони не такі вже й ідеальні, бо можна лише уявити, скільки інших дівчат могли так само приходити до нього та займатися сексом протягом тих півроку, коли Петті вважала його своїм бойфрендом. Ті півроку були першим із двох безперечно щасливих періодів у житті Петті, коли все працювало, наче годинник. Їй подобались невиправлені Зуби Картера, його щира скромність, те, як уміло він торкався її тіла, його терплячість до неї. В нього були й серйозні якості, справді були! Коли він давав їй м’які технічні вказівки під час сексу чи ділився своєю повною відсутністю планів на майбутнє («Я можу стати хіба що тихим шантажистом»), його голос завжди був ніжним, він ніби ковтав звуки і завжди занижував свої гарні риси — бідний пригнічений Картер не думав про себе добре, не вважав себе гідним представником людської раси.
Сама Петті продовжувала думати про нього добре, надзвичайно добре, доки одної квітневої суботньої ночі вона не повернулася раніше запланованого з Чикаго, куди вони з тренером Тредвел літали на офіційний сніданок республіканського масштабу та церемонію нагородження (Петті була названа кращою в подвійному захисті). Вона хотіла зробити сюрприз Картерові на вечірці, яку він влаштовував на честь дня народження. З вулиці вона побачила ввімкнене світло в його квартирі, але довелося подзвонити чотири рази, доки з домофону не пролунав голос Елайзи:
— Петті? Хіба ти не в Чикаго?
— Повернулася раніше. Впусти мене.
Вона почула якийсь шум, потім запала тиша, така довга, що Петті подзвонила ще двічі. Врешті-решт, Елайза в пальті та кедах збігла вниз і відчинила.
— Привіт-привіт, — закричала вона, — не можу повірити, що ти приїхала!
— Чому ти відразу мене не впустила? — запитала Петті.
— Не знаю, я хотіла спуститися й побачити тебе, там наверху всі просто збожеволіли, мені здавалося, я краще спущусь, поговоримо тут, — очі в Елайзи горіли, вона дуже активно жестикулювала. — Там купа наркотиків, давай підемо ще кудись, я така рада тебе бачити, тобто привіт тобі! Як ти? Як Чикаго? Як той сніданок?
Петті насупилася:
— То ти кажеш, я не можу піднятися й побачитись зі своїм бойфрендом?
— Авжеж ні, ні, до речі — бойфренд? Серйозне слово, тобі так не здається? Він же просто Картер. Тобто, я знаю, він тобі подобається, але...
— Хто там іще?
— Ну, інші...
— Хто?
— Та ти їх не знаєш нікого, то підемо?
— Ні, ну хто там?
— Він не думав, що ти будеш раніше. Ви ж вечеряєте завтра, так?
— Я прилетіла раніше, щоб побачитися з ним.
— Господи, ти ж не закохалася в нього? Нам справді дуже потрібно поговорити про те, що ти маєш захищати себе краще, мені здавалося, що ти з ним лише заради задоволення, тобто ти ніколи не вживала саме цього слова — «бойфренд», я б знала про це, так? А якщо ти мені розповідаєш не все, я не зможу тебе захистити. Ти либонь дещо порушила правила.
50