Дівчинка мовчала. Перебити б зараз усі флакончики й баночки з духмяною водою та оліями он на тім столику перед дзеркалом. Либонь, легше стало б на душі.
— А що я повинна робити, поки я твоя служниця, пані? — натомість промовила вона лагідно.
— Зараз поясню, — Алана підвелася, заходила по кімнаті. — Тобі доведеться прибирати цю кімнату, застеляти ліжко, тримати в порядку сукні. Я покажу тобі, як чистити їх і взуття. Пранням тобі займатися не потрібно. У купальні теж прибиратимеш. І ще будеш допомагати мені вдягатися, якщо буде необхідно. Також виконуватимеш різні мої доручення, але це все. Отримаєш гарну платню — десять золотих на місяць. Тебе повністю забезпечать їжею та одягом. А житимеш отут, — Алана відчинила двері в стіні, що вели з її кімнати в іншу, скромнішу й меншу. Там стояли ліжко, скриня для одягу, невеличкий стіл і пара простих дерев'яних стільців. На підлозі лежав простий килим із ясно-сірої вовни.
— Ця кімната суміжна з моєю. Але он ті двері — вихід просто в коридор. А ось звідси, — мати показала ще одні двері зі своєї спальні, — можна пройти в купальню. Ти теж зможеш нею користуватися, до речі, ходімо, тобі необхідно дати собі лад…
Ола слухняно пішла за нею. Раніше вони завжди милися разом із матір'ю. У їхньому будиночку при крамниці була купальня: кімната з лавами, великими ночвами й казанами, в яких батько нагрівав воду. Зазвичай кожного третього вечора батько замикав крамницю трохи раніше й ходив із цебрами до колодязя, поки два казани не наповнювалися. Тоді він розводив під ними вогонь. Коли вода закипала, першими в купальню йшли Алана з Олою. Жінка сама переливала воду з казанів великим дерев'яним ковшем і забиралася в одні ночви з дочкою. Вони пустували, бризкалися, натирали одна одну мильнянкою… Мати закінчувала мити Олу першою, і дівчинка втікала, підклавши ще дрів під казан, що залишався, а батько заходив у купальню. Поки вони разом із матір'ю милися, Ола готувала вечерю…
Такі вечори завжди були затишними, добрими, теплими. Від згадки про них у дівчинки защеміло в серці. Розкішна, оздоблена рожевим мармуром купальня в будинку пана Мен-Риджа (казани для води тут не стояли, були десь нагорі, напевне, бо вода починала текти, варто було тільки вийняти затичку зі стіни. І завжди була гарячою до певної міри) зовсім не сподобалася дівчинці. Хоча за інших обставин вона захоплювалася б нею.
Ола сумно глянула на Інтара.
— Купальню вона мені теж вихваляла. Там усілякі флакончики з духмяною водою, мильнянками… Кришталеві, бачся. І вода рідкісна, різна. Вона і розхвалювала… Мені дозволила користуватися, — дівчинка голосно зітхнула. — Купа дорогих речей… Я знаю тепер ціну своїй мамі.
— А… — Інтар знову не знайшов, що відповісти. — А оселили тебе де?
— Поруч із її кімнатою є ще одна, для покоївки. Мені здається, кімната, де спить Алана, раніше була спальнею першої дружини Аффара, про яку ельф розповідав. Сам Мен-Ридж, навпроти, через коридор спить. Там нагорі ще бібліотека, кабінет, дитяча кімната… замкнена. А внизу, крім кухні, кімната для куховарки, кімната ельфа, панська купальня, зала…
— І де, по-твоєму, можуть бути коштовності?
— Я думаю, одне з двох: або вона розповіла Мен-Риджу про них, або ні. Якщо ні — то в її спальні, точно.
— А якщо так, то, може, й у будь-якій кімнаті на другому поверсі, — закінчив хлопчик.
— Крім дитячої, — виправила Ола.
— Ні, — Інтар одягся, — й про дитячу не можна забувати. Врешті-решт, п'ять років минуло. А схованка з неї непогана.
Дівчинка подумала й погодилася.
— Так, твоя правда… Що ж ми тепер робитимемо?
Інтар поміркував:
— Поки що — звикати. Ти оглянь якнайкраще будинок, вивчи його… Скільки в нас часу — місяць?
Ола наморщила лобика, підраховуючи:
— Двадцять два дні. Але раніше встигнути треба, батько дуже хворий…
— Доведеться поквапитися. Ось що — твій батько не розповідав, кому віддавав коштовності?
— Казав, що їй…
— Угу… То ти дивися в будинку, а я заведу дружбу з ельфом — може, йому що відомо. Я ж бо в дім поткнутися не можу, нема чого мені там робити.
— Добре! Виходить, зустрічатися будемо тут?
— Так, опівночі. Навіть якщо нас і вистежать — і пан Мен-Ридж і твоя…
— Пані Алана, — жорстко перебила дівчинка. Інтар на мить затнувся, але потім покладливо продовжив:
— І леді Алана знають про нашу дружбу, тож нічого особливого не запідозрять. А зараз — розбігаємося.