І ось вони почули, як повертається Фирух.
— Агов, Кашиме! Сплять усі, тільки я ніде не знайшов дівчиська, хлопчиська й вухатої тварюки!
— Ах, он як… — протяг конюх. — Виходить, це вони, голубчики.
Він знову підійшов до дверей.
— Агов, Інтаре! Відімкни! Не дурій, хлопчику. Чого це ти раптом замкнувся?
Інтар мовчав.
— Відчиняй, я ж знаю, що ти там зі своєю подружкою. Ще й ельфика прихопили… — Кашим коротко зареготав. — Ну ж бо, дітки. Не балуйте, відчиняйте.
Інтар стис кулаки. Раптом немилосердно залоскотало в носі, й хлопчик чхнув.
Від несподіванки Ола скрикнула.
— Ага! — задоволено промовив Кашим. — От і закінчилися ігри в хованки. Відмикайте, малята.
— Ні! — вигукнув хлопчик.
— З якого це дива?
— Я… я все знаю! Коней ви не отримаєте! — Інтар зірвався. Було моторошно й огидно тому, що він ще днів зо два тому вірив конюхові, навіть другом його почав був вважати…
І коні Кашиму вже повірили…
— Ах, знаєш… — Кашим помовчав. Потім знову покликав: — Дітки! Відімкніть, ми вам добре заплатимо! По півсотні золотих кожному! Ельфеня, й тобі теж грошей дамо!
— Не потрібні мені ваші гроші! — лунко вигукнув Миру.
— І нам не потрібні! — додала Ола.
— Так навіщо ж вам так майно Мен-Риджа охороняти? Не ваше ж! — здувався Кашим.
— Вони не майно! Вони живі! — вигукнула дівчинка. — Радійте, що ми вас не виказали хазяям, та йдіть собі!
— Ах, ви, гадюченята… — тихо, з погрозою промовив конюх. — Ну я ж вас…
І раптом Фирух, який мовчав досі, розсміявся.
— Відімкнуть. Відімкнуть, як миленькі. Агов, Інтаре! Ти свого собачку любиш? А знаєш, що він у кухні спить? Отож. Або відмикай двері, або ми йому голову відріжемо!
Серце хлопчика впало кудись у п'яти. Стрепенулося разок…
Він так і сидів із напіврозтуленим ротом, безпорадно дивлячись на дівчинку й ельфа.
Розділ 10
— Чуєш, поганцю! — повторив Фирух. — Не відімкнеш — приб'ємо твоє цуценя! Воно й дзявкнути не встигне, однаково ж спить!
— Навіщо ж ми його на кухні залишили… — гірко прошепотіла Ола.
Інтар озирнувся — немовби в стайні могло знайтися таке, що могло зарадити лихові.
Клинок спокійно хрупав вівсом, Птаха стояла похнюплена. По молочній шерсті Луня стрибали крихітні місячні зайчики.
Шуліка знову неспокійно заіржав.
— Я відімкну, — зривистим голосом промовив хлопчик, — відімкну! Чуєте? Відімкнемо зараз, не чіпайте пса!
— Пальцем не зачепимо, якщо будеш слухняним, — відгукнувся Кашим.
Інтар почав відтягати від дверей скриню. Ола мовчки взялася допомагати йому.
— Стривайте, — Миру раптом схопив обох за руки, — я зараз… Ви не відмикайте, поки не скажу, — прошепотів він гаряче.
Ола й Інтар здивовано завмерли. Але послухалися ельфа. А той уже поквапливо відчиняв денники. Він вивів спочатку Птаху, як найспокійнішу, відвів убік. Погладив, заспокоюючи кобилу, яка тривожно оглядалася, злякана грубими голосами. Інтар і Ола тим часом безпорадно стояли біля дверей. Кашим почув, що вони не квапляться відмикати, й гукнув знову:
— Інтаре! Ти там заснув? Може, мені відрубати твоєму псові хвоста? Для початку?
— Я вже! Відчиняю ж бо! Зараз! — відчайдушно вигукнув хлопчик і озирнувся на Миру. Той уже вивів Шуліку: жеребець форкав, роздуваючи ніздрі, й ельф поквапився завести його в порожнє стійло Птахи, яке було навпроти дверей. Шуліці це не дуже припало до смаку, він разів зо два вдарив копитом об підлогу.
— Ми коней заспокоюємо! — крикнула конокрадам тремтяча від страху й хвилювання Ола.
— Шуліка непокоїться! Ось вгамуємо його й відімкнемо відразу!
— Мерщій, дрібното! — зажадав Фирух. — Гляди, Інтаре, я з псяюри твого живцем шкіру спущу, отут, під дверима, коли зараз не відчините!
— Та відчиняємо!!! — Інтар гримнув засувом, знову подивився на Миру: ельф уже й Птаху замкнув у чужому деннику. Денник Шуліки він залишив відчиненим.
— Тепер, — кивнув раптово поблідлий ельф дітям, — відмикайте і відходьте до стіни.
Ті так і не зрозуміли до пуття, навіщо Миру їх затримав, але без зайвих слів відтягли скриню. Відсунули засув.
— Заходьте! — Інтар щосили штовхнув двері й разом із Олою відскочив, як Миру просив.
Кашим і Фирух упевнено ввійшли в стайню.
— А ось і ми! — гучно оголосив воротар. Незнайомий голос так близько й чужий запах не сподобалися коням, стривожили їх.